Розділ 4. СПОКУСЛИВА ПРОПОЗИЦІЯ

Нічний клуб «Місячне сяйво» був особливим розважальним закладом у місті. В ньому могли відпочити, повеселитися і гарно провести вільний час не тільки звичайні люди, але й представник інших нелюдських рас. Правила та звичаї тут панували такі, що на це ніхто не звертав ніякісінької уваги. Головне було вести себе пристойно, не затівати сварок та бійок, і з повагою ставитися одне до одного. За порядком тут слідкували кілька міцних тролей, котрі без всяких вагань мали право витурити в шию з клубу будь-якого призвідника навіть найменшого конфлікту.

Співвласник і арт-директор «Місячного сяйва», древній вампір Вольдемар, любив своє дітище і віддавав йому чимало власних сил та часу. От і тепер він стояв біля шинквасу, посьорбував один зі знаменитих коктейлів бармена Тоні та неуважно споглядав на танцюючих відпочивальників. Відвідувачів сьогодні у клубі зібралося на диво мало й цю ніч можна було провести вдома зайнявшись якоюсь кориснішою справою ніж звичайне байдикування.

Та сидіти одному, в пустій квартирі, старому кровопивцеві дуже не хотілося. Його мучили тривожні думки та лиховісні передчуття. Спокою не давали звіти його підопічної, що зараз, спільно з двома помічниками, виконувала доволі делікатне завдання вампірського старійшини. Вольдемар від самого початку чудово розумів, що справа ця буде нелегкою та небезпечною, але тепер все вказувало на те, що загроза для трьох нишпорок стає все більшою, ймовірно навіть – смертельною. Поява двох демонів беззаперечно свідчили про те, що конкуренти, у пошуках втраченої бібліотеки, панькатися з ними не збираються.

Зайнятий міркування як би допомогли своїй учениці упир не помітив як до нього підійшли дві худорляві постаті. Тільки легкий дотик до його ліктя й тиха мелодійна мова привела Вольдемара до тями:

– Доброї ночі і повного місяця тобі, друже!

Вампір швидко оглянувся на почутий голос і побачив поряд себе давнього товариша – ельфа Доменіка. Тривалий час кровопивця сприймав приятеля як талановитого художника, що неодноразово виставляв своє роботи в його мистецькій галереї, та тільки нещодавно дізнався, що той ще займається виконанням особливих доручень своїх племінних вождів. Цікаво, що ж його тепер принесло в нічний клуб?

– І тобі ясного дня та яскравого сонечка! – привітався Вольдемар й відразу взяв бика за рога. – По справах прийшов сюди, чи просто навідався розважитися?

– По справах звісно, – відповів ельф і приязно всміхнувся. – Та якщо пригостиш випивкою то звісно ж не відмовлюся.

– Тоді ходімо в мій кабінет й там побалакаємо про все, – запропонував вампір, а бармену наказав. – Тоні, приготуй нашим гостям те що й завжди.

Упир провів друга та його супутника в свій кабінет, куди незабаром принесли випивку. Зручно вмостившись за робочим столом він пильно глянув на Доменіка і повторив своє запитання:

– То яка справа привела тебе друже в мій бар сьогодні?

– Спершу дозволь мені відрекомендувати тобі свого небожа, – промовив художник потягуючи свій полуничний лікер. – Це Франциск, його ти бачив минулого року коли ми спільно рятували твою підопічну від знавіснілого дона Педро.

– Дуже приємно, – Вольдемар дійсно швидко пригадав коли і за яких обставин зустрічався з цим молодим ельфом.

– А навідався я до тебе через його ж таки настирливі прохання, – неспішно вів дальше мову Доменік. – Як ти знаєш, мій небіж підтримує доволі близькі, дружні стосунки з Іреною. І так вже сталося, що вона детально описала йому всі обставини своїх останніх пригод.

– Це вона дарма так зробила, – невдоволено буркнув упир. – Отримає за це добрячого прочухана від мене.

– Не будь таким суворим до дівчинки, – спохмурнів ельф і в його голосі з’явилися металеві нотки. – Вона ще занадто молода й недосвідчена щоб добре тямити у всіх цих потаємних підкилимних ігрищах та підступних інтригах наших вождів і старійшин. Зрештою ніякого великого секрету у її завданні не було. Про існування особливої сироватки, котра здатна перетворити ритуальне навернення людей у вампіри на безконтрольну епідемію, слухи ходять вже певний час. Нескладно було здогадатися, що на її пошуки рано чи пізно будуть споряджені спеціальні експедиції. Тим паче що місце де це кляте зілля можливо знаходиться більш-менш відоме.

– Це якщо воно взагалі існує, – невдоволено буркнув кровопивця.

– Було б дуже добре, як би все це виявилося лише вигадкою, – важко зітхнув художник відкладаючи в сторону пустий бокал. – Але те що Станіслав Ольховський проводив якісь алхімічні досліди – факт незаперечний. Було б надзвичайно цікаво побачити книги з його бібліотеки, та познайомитися з особистими архівами.

– А звідки така впевненість що він займався алхімією і залишив після себе якісь записи? – підозріло примруживши очі запитав Вольдемар.

– Є один документ, який розвіює будь-які сумніви в цьому питанні, – хитро підморгнув йому ельф.

– Що за документ? – аж підскочив на своєму місці упир. – Чому я про нього нічого не чув?

– Лист написаний власноруч самим Станіславом Ольховським. Адресований він був одному вельми нечистому на руку букіністу, що займався продажем заборонених рукописів та манускриптів. Сам лист потрапив до нас нещодавно та цілком випадково, про деталі і подробиці цього краще й не питай. Сам розумієш це не моя таємниця.

– Можна мені побачити цей документ? – благально попрохав вампір.