ЧАСТИНА ТРЕТЯ. НОВІ ДРУЗІ Й НЕЛЕГКІ ВИПРОБУВАННЯ Розділ 1. ЗНАЙОМСТВО В ПІДЗЕМЕЛЛІ

До руїн колишнього панського маєтку відьма Оксана неслася з рішучістю і нестримністю розлюченої фурії. Хлопці з дівчиною заледве встигали за жінкою, коли вона енергійним кроком швидко подолала чималу відстань між селом та залишками дому Станіслава Ольховського. Спритно видершись на пагорб вона впевнено попрямувала до отвору, що вів у підземелля. Там, підсвічуючи собі ліхтариком мобільного телефона, за якусь хвилину знайшла замаскований вимикач, в глибині муру щось тихо клацнуло і частина стіни від’їхала в сторону відкриваючи ще один вхід.

Парубки від всього цього дійства вражено присвиснули, Віка очманіло ахнула, а Оксана не звертаючи ні на що уваги відважно прослизнула в темний отвір. Молодим людям не залишалося нічого іншого, як з завмирання серця, прослідувати за нею. Пройшовши разом ще з десяток метрів вони увійшли у невелике приміщення, яскраво залите електричним світлом. Те що вони там побачили ошелешило всіх. На кам’яній долівці підземної кімнати лежав горілиць непорушний Сашко, а над ним схилилися три темній постаті – двох чоловіків і однієї жінки.

Зойкнувши від видовища завмерлого брата, Вікторія схлипуючи кинулась до нього, а їхня господиня, засичавши мов розшаленіла кобра, загелкотіла до рудоволосої незнайомки якось незрозумілою мовою. Та зупинила її тарабарщину помахом руки і на доволі чистій українській проказала:

– Не хвилюйтеся так за свого товариша. З ним все гаразд. Просто невеличке гіпнотичне навіювання. Скоро він прийде до тями.

– Хто ви до біса такі? – вирвалося у Андрія. – Що тут робити і для чого полонили нашого друга?

– Ніхто його не полонив, – сердито відповів йому невисокий худорлявий чоловічок. – Він сам запхав носа куди не слід і без запрошення приперся до нашого помешкання.

– Хто ж ви такі, що ховаєтеся від сторонніх очей у цьому підземеллі? – подав голос Володя.

– То не ваша справа, – грізно заричав другий чоловік, що був справжнім велетом. – Де хочемо там і переховуємося.

– Давайте всі заспокоємося і поговоримо без непотрібних емоцій та зайвих образ, – примирливо промовила рудоволоса й запитала у сільської відьми. – Оксано, що вони знають про нас і нашу місію?

– Нічого, – невдоволено фиркнула жінка. – І нічого б не дізналися, бо вже сьогодні мають від’їжджати, як би не ваша безглузда витівка.

– Не наша вина, що цей хлопчина якимось чином здогадався відчинити потаємний замок і знайшов нас тут, – роздратовано буркнув гігант.

– Сталося, то вже сталося, – розважливо промовила незнайомка – Минулого на жаль не повернеш, а от про майбутнє подумати варто.

– Хто ви такі і що тут діється? – знову повторив своє запитання Андрій.

– Думаєте варто їм про все розповісти? – задумливо промовив коротун.

– А у нас є вибір? – хижо всміхнувся велет. – Хіба що вбити, та десь тут прикопати тіла.

– Нікого ми вбивати не будемо, – заспокійливим тоном сказала руда. – А розповісти про нас і нашу місію все ж доведеться.

Хлопці, що напружилися від лиховісних слів гіганта, полегшено зітхнули. Віка, що схилилася над братом взагалі нічого не помічала, а от сільська ворожка так і тримала кулаки міцно стиснутими. Незнайомка й собі нагнулася над непорушним Сашком, провела над його обличчям рукою й всміхнувшись промовила:

– Ну от і все. Зараз він опритомніє. А ти, Оксано, може представиш нас одне одному.

Рудоволоса не обманювала. Не минуло й хвилини, як хлопець, що лежав на долівці підземелля розплющив очі, сперся на лікті і здивовано закліпав від побаченої картини. Переконавшись, що з хлопцем все гаразд Оксана радісно всміхнулася й виконала прохання незнайомки:

– Дозвольте вас всіх відрекомендувати. Ця шатенка – колишня відьма, а тепер вампірка на ймення Ірена. Її супутники вовкулак Гельмут і песиголовець Христофор. Ну а ці молоді люди мої гості, Андрій, Володя, Сашко і Вікторія.

– Здуріти можна, – тільки й спромігся вимовити Андрій. – І ви це на повнім серйозі нам розповідаєте?

– Перестаньте забивати нам баки, – й собі кинув Володя.

– Ніхто вам нічого не забиває, – іронічно мовив коротун і прибравши личину маскування показав своє справжнє єство.

Дівчина перелякано верескнула і втратила свідомість, Володя з Сашком оніміли від очманіння, лиш Андрій зумів вигукнути своє традиційне «Трясця». Минуло чимало часу поки всі трохи оговталися від побаченого. Сашко так і продовжував сидіти на долівці кімнати, Віка, що тільки-но прийшла до тями, злякано тулилася до Володі, а Андрій недовірливо раз-у-раз зиркав в сторону перевертня. І тільки Оксана, наче й нічого не бувало, спокійно бесідувала з вампіркою якоюсь незнайомою мовою.

Першим не витримав вовкулак. Лукаво підморгнувши хлопцям він іронічним тоном буркнув:

– Чого так витріщилися на нас? Начебто сучасні люди, що за своє життя передивилися не один кінофільм про вампірів, перевертнів і всяку іншу нечесть, а поводитеся так ніби невігласи з темних часів середньовіччя.

– Так то ж тільки фільми були, – жалісливо промовила дівчина. – Ми ж сприймали їх як вигадку, несправжню фантастику.

– Ну вибачте що ми справжні та реальні, – глузливо додав песиголовець.

– І чого ви тут переховуєтеся, та що шукаєте? – вже втретє цікавився одним і тим самим невгамовний Андрій.