Розділ 7. З ОСОБИСТОГО ЩОДЕННИКА ВАМПІРКИ ІРЕНИ

Продовжую вести свій щоденник і мушу відразу зазначити, що у нас з’явилися певні негаразди. Не те щоб надто суттєві, та все ж такі що мене трохи дратують. Вся справа в тому, що наша місцева помічниця мабуть трохи не сповна розуму. Я вже раніше згадувала тут, що Оксана одержима якимось надзвичайним обраним, що за пророцтвом начебто має стати її судженим. Безглуздя звісно, але жінка у все це щиро вірить. Настільки сильно, що сприйняла одного зі своїх випадкових гостей, як давноочікуваного героя її мрій та фантазій. Переконати її в помилковості тих думок справа безнадійна та невдячна. Я вже потрохи змирилася з цим, головне щоб відьма й надалі нас забезпечувала всім необхідним.

Наші пошуки поки що не увінчалися хоч якимось конкретними успіхами. Мій наставник більше нічого путнього не повідомляє, а все що сказав раніше то на рівні неперевірених чуток і слухів. Звідки у звичайного провінційного панича з’явилися здібності до магії, де він набрав книжок для своєї бібліотеки, а головне як зумів освоїти древня знання і навчився ним користуватися не знає ніхто. Написала до свого друга-ельфа. Раніше він мені здорово допоміг, може щось дізнається корисне і тепер. Та на це треба ще хто зна скільки чекати.

Гельмут з Христофором знайшли ще один вхід в підземелля. Правда він теж за кілька кроків закінчується тупиком. За перешкодою знову відчуваємо чужинську магію, але як до неї добратися? Ніяких потаємних замків на стіні, що перегороджує хід, відшукати нам так і не вдалося. Якщо він і є, то мабуть чаклунський, а цих чарів ніхто з нас не розуміє. Песиголовець спересердя хотів було навіть спробувати силоміць зламати перешкоду, та перевертень його зупинив. Ми й так забагато слідів свого перебування залишили в руїнах маєтку, та й напевне фізична сила мало б нам допомогла.

Вчора вдень до розвалин панського дому навідалися двоє гостей нашої сільської відьми. У них поламалася машина, хлопцям мабуть нічого робити, от знічев’я й вештаються по навколишній місцевості. Сама я їх тоді не виділи, бо спала. А от мої хлопці бачили, і казали що один надзвичайно допитливий і спостережливий. Саме він і виявив вхід до нашого лігвища. Добре що хоч відразу не кинувся досліджувати свою знахідку, бо ми настільки розслабилися, що могли й попастися на гарячому.

Правда радість наша була не довгою. Непрохані гості навідалися серед ночі. Було їх вже троє, і їм вистачило сміливості та нахабства дослідити весь хід. А цей раз ми були готові до їхнього візиту, тож незвані прибульці нічого цікавого не знайшли. Я знаходилася зовні, і хоч була на відстані, та все ж зуміла розгледіти всю трійцю доволі ретельно. Один з юнаків був нічогенько собі. Такий милий і симпатичний. Та головне не зовнішність, а те що я відчула у ньому нерозкритий потенціал до магії. Так інколи буває, що людина може не знати що у її єстві жевріє здатність до чаклунства. Сподіваюся, що це саме той обраний про якого говорила Оксана і надіюся, що вона розбудить у ньому його чарівні сили.

Я провела їх до самої хати нашої сільської помічниці, а потім викликала її на відверту розмову. Відьма підтвердила мої припущення. Більше того, вона зізналася, що вважає свого обранця здатного до провісництва. Начебто він має дар читати Книгу Часу й бачити і те що вже було, й те що може ймовірно ще трапитися. Більше того у них вже був ментальний контакт уві сні, і вона змушена була рятувати його від поклику чужинської магії. Як це все пояснити тому відразу скинула на електронну пошту все що дізналася і своєму наставнику і другу-ельфу. Що дуже дивує, ніякої реакції на всі мої так і не надійшли.

Сьогодні взагалі те що називають – капець. При цьому повний. Такого ми не чекали й не сподівалися. Неждані візитери появилися знову. Трапилося це серед білого дня. Ми сиділи з хлопцями і обговорювали наші плани на майбутнє. Раптом Христофор нашорошив вуха й дав нам знаки помовчати. Ми почули голоси двох молодих людей.

– Я вийду, зовні почекаю на тебе, – промовив дівчачий голос.

Відповіді не було, за те вони незабаром розібрали інше:

– Саш, ти ідеш? Я тут уже наче засмажена курка.

– Зачекай ще зовсім трішки.

Довга-довга пауза коли ми сиділи в якомусь оціпенінні. А потім клацнув потаємний вхідний замок, почулися обережні кроки і за мить показався він. Молодий хлопець з очманілим виразом обличчя від виду нашої славної компанії. Якась мить і я своїм магічним поглядом та нехитрим заклинанням відправила несподіваного прибульця в тимчасове безпам’ятство. Що з ним робити дальше ніхто з нашої експедиції і найменшої гадки не мав.