Розділ 6. НЕПЕРЕДБАЧУВАНІ ПРОБЛЕМИ

В Чортопхайку Христофор зазвичай крадькома пробирався пізнього вечора. Робив це не частіше двох разів на тиждень, коли у них закінчувалися продукти харчування і кров для вампірки. Така була домовленість з сільською відьмою Оксаною, якій вони щедро платили за надану допомогу. Вибір песиголовця на роль кур’єра був не випадковим. Кляті собаки вельми бурхливо реагували на появу в селі вовкулаки. Люто гавкали вони й на Христофора, але все ж не так гучно й скажено, тож хочеш – не хочеш, а йому довелося стати своєрідним посильним.

Цієї ночі песиголовець без будь-яких перешкод подолав відстань, що розділяла колишній панський маєток і Чортопхайку. Сільські дворняги зчинили традиційний галас та він на це ніскільки не зважав. Христофор спокійнісінько наблизився до обійстя відьми і за декілька кроків від воріт насторожився. Щось тут було не так. Якийсь новий запах змусив його сповільнити свою ходу. Зробивши кілька глибоких вдихів він швидко зметикував – нові люди. В селі з’явилися чужинці і вони зараз знаходяться в домі Оксани.

Підійшовши до воріт, Христофор остаточно переконався в своїх припущеннях. На подвір’ї стояв автомобіль, якого тут раніше ніколи не було. Трохи постоявши й поміркувавши песиголовець вирішив повертатися назад. Не було сенсу входити у дім і наражатися на зустріч з незнайомими людьми. Розвернувшись він швидко почвалав у зворотному напрямку, тішачи себе думками про те якою буде роздратованою й сердитою Ірена. Саме за кров’ю для вампірки, запаси якої у неї вже практично вичерпалися, Христофор й здійснив цей безрезультатний вояж.

Почувши про такий зворот справ упириця хижо вишкірилася і сердито прошипіла:

– Ото безвідповідальна і несерйозна особі. Ще в обід з нею розмовляла по телефону. Все було добре. Казала приходьте, я все замовлене приготувала. Не могла завчасно попередити, що у неї будуть гості?

– А може у неї ті гості несподівано і незвано появилися, – спробував вгамувати вампірку вовкулак.

– От я зараз сама сходжу до неї і все виясню, – рішуче мовила Ірена піднімаючись зі свого місця.

Зупиняти її ніхто не став, адже Гельмут і Христофор вже прекрасно знали якою впертою і норовливою може бути молода упириця. Вони лише здвигнули плечима й пішли продовжувати свої пошуки. А вампірка швидким кроком вирушила в сторону Чортопхайки. Відстань до села вона пройшла мов пролетіла. Обережно прослизнувши на подвір’я відьми тихо пошкрябала у її вікно. Оксана відгукнулася миттєво, практично за лічені секунди відкривши вхідні двері. Приставивши вказівний палець до своїх губ вона демонстративно показала, що треба бути максимально обережними.

Навшпиньках пробравшись в кімнату господині дому Ірена ледь стримуючи себе роздратовано прошепотіла:

– Оксано, що це значить? Ми ж домовлялися з тобою. Нащо ти їх пустила до себе?

– Бо серед них є один обраний, – тихо відповіла Оксана.

– Ти про що це? – отетеріла вампірка.

– Серед тих молодих людей, що у мене зараз ночують є той що долею призначений біти моїм судженим.

– Ти напевне з глузду з’їхала? – прямо запитала Ірена.

– Зовсім ні, – з дивною впевненістю промовила сільська відьма. – Мені про це ще бабця напророкувала. А вона була розумна жінка і всяких дурниць не говорила. Раз сказала що так мені по житті записано, значить так і має бути. Долю ж не обманеш. Моє майбутнє щастя зараз ночує під дахом мого дому.

– Ти хоч знаєш хто це? – спантеличено поцікавилася упириця.

– Звісно, я про це зрозуміла тільки-но наші погляди зустрілися. Він такий особливий і незвичайний. Серце шалено затьохкало вже від одного тембру його голосу. Як ти не розумієш, я такої хвилини чекали ледь не все своє життя. Від нього залежить все моє прийдешнє. Це моя доля.

Ірена зрозуміла що надалі обговорювати з жінкою цю тему немає ніякого сенсу. Оксана була в захоплені від своїх фантазій і навернути її до реального стану речей. Хоча можливо вона й мала рацію, хтось з приїжджих і був її судженим, та все це ніскільки не спрощувало їхнє завдання в пошуках втраченої бібліотеки пана Ольховського.

Приречено зітхнувши вампірка запитала у жінки:

– А як же ми тепер?

– А що ви? – щиро здивувалася Оксана. – Продовжуйте свої пошуки. До мене вже не ходіть. Що потрібно, я вам сама принесу. Зв'язок будемо підтримувати в телефонному режимі. І будьте тепер особливо обережними.

– А як мої запаси крові, без них я довго не протягну?

– Не переймайся, їх вистачить на тривалий час. У мене подруга працює в донорському центрі, за гроші дістане стільки скільки буде потрібно.

– Гаразд, – невеселим тоном промовила вампірка – Тоді давай що маєш, а надалі будем дзвонити одне до одного якщо щось.

На тому й власне розійшлися. Ірена забрала наготовлену їй сумку й поспішила повернутися в свій схрон. Літня ніч недовга і незабаром із-за обрію мало вигулькнути яскраве червневе сонечко. Діставшись підземелля й вона присіла на кривоногого ослона й спантеличила своїм компаньйонів тим всім що нещодавно дізналася. На цю звістку песиголовець лише байдуже махнув рукою, а вовкулак іронічно посміхнувся.

– І вас це навіть не бентежить? – не стрималася упириця.

– А що нас має бентежити? – прогудів Христофор. – Вони там а ми тут, харчі відьма обіцяла доставляти сюди сама. Чого ж нам перейматися?