Розділ 5. З ОСОБИСТОГО ЩОДЕННИКА ВАМПІРКИ ІРЕНИ

Я знову почала вести свій щоденник. Спонукало мене до цього бажання закарбувати на папері всі подробиці цієї подорожі, а також обіцянка дана моєму наставнику, що я буду регулярно посилати йому звіти про все що з нами трапилося. Тож суміщаючи приємне з корисним я й розпочинаю розповідати як просуваються наші розшуки.

До мети нашої мандрівки, села з доволі оригінальною назвою Чортопхайка, ми добралися без суттєвих перешкод та проблем. Тут нами заопікувалася моя давня знайома відьма Оксана. Жінка вона приязна й товариська, хоч і не без деяких причуд, що зрештою притаманне більшості відьом. Вона наприклад щиро вірить, що її суджений повинен бути якимось обраним, і тільки з ним вона знайде своє кохання і щастя у цьому житті. Звідки у Оксани такі переконання мені невідомо, а сама вона говорить про них дуже неохоче, відразу переводячи розмову на інші теми. Але то таке й нашої справи особливо не стосується.

В селі Чортопхайка ми знаходимося вже майже місяць. Перший день провели у будинку відьми, потім вона знайшла нам закинуту хату на околиці села, та там нам довелося переховуватися десь з тиждень. Кожної ночі ми ходили до розвалин старого маєтку, намагаючись віднайти хоч якийсь натяк на можливе місцезнаходження втраченої бібліотеки. Результати цих пошуків можна назвати незначними. Христофор своїм винятковим нюхом винюхав засипаний вхід у підземелля. Спільними зусиллями хлопцям вдалося розчистити його, та ми опинилися перед ще одною перешкодою у вигляді стіни, що перетворювала хід у тупик. Мій відьмацький дар безпомилково говорив, що за стіною є продовження підземелля, та як було зрушити стіну з місця? Допомогла інтуїція і досвід Гельмута. Завдяки їм він зумів знайти потаємний замок, який відкривав невеликий отвір в стіні.

За перешкодою ми виявили кілька невеликих приміщень. У них нічого особливого не було. Звичайні давно закинуті підвали. Правда оглянувши все, перевертень не втратив оптимізму, а навпаки подав чудову ідею. Він запропонував перебратися мешкати в цей підземний закуток. Мовляв так ми вбиваємо кілька зайців одночасно. По-перше, суттєво зменшуємо ймовірність бути виявленими селянами. По-друге, не треба буде тратити дорогоцінний час на переходи з Чортопхайки до руїн маєтку і назад. Ну й по-третє, і це найголовніше, тепер не привертаючи зайвої уваги, хлопці можуть проводити розшуки навіть вдень.

Без вагань ми погодилися з цією пропозицією, і тої ж ночі переселилися мешкати в підземелля. Власних речей у нас з собою – небагато, тож зробити це було нескладно. Оксана позичила нам дещо з того, чого не вистачало для створення хоч якоїсь подоби домашнього комфорту та затишку. Тепер ми підземні жителі і думки про це викликають у мене незвичні емоції та враження. Відчуття того що ти замкнута в крихітній кімнатці, а з усіх сторін тебе оточують глиби цегли й землі бентежить свідомість, наповнюючи її хвилями занепокоєння і навіть остраху. Та це вочевидь тільки у мене час-від-часу мурашки починають бігати по шкірі, хлопці ведуть себе так наче й нічого не помінялося. Що з них взяти, вовкулак і песиголовець як-не-як.

Наші подальші пошуки принесли мізерні результати. Вже через добу постійного перебування в зруйнованому маєтку ми твердо переконалися в тому, що не даремно сюди приїхали, і щось таке тут все ж є. Але що і де? Кожен з нас по своєму відчуває присутність магії. Незвичної, незнайомої, якоїсь, я б не побоялася того слова, чужинської. Її сила ледь помітна, але вона огортає ці розвалини густою пеленою, наче приховує від стороннього ока якусь важливу, недоступну іншим таємницю.

Хлопці, що спершу були сповнені ентузіазму й оптимізму, вже помітно втратили свій бойовий запал. Це й не дивно, два професійні нишпорки з таким великим досвідом виявилися безпорадні в елементарному розшуку входу у підземелля. Вони вже напевне сотню раз облазили всі руїни, обмацали кожну цеглину, заглядали у найменшу шпарину, та все без толку. Це їх сильно дратує й неабияк злить. Гельмут шкодує що не зміг привезти з собою всього потрібного йому обладнання, а Христофор з сарказмом заявляє, що тут допомогти здатна лише добрячий заряд могутньої вибухівки. Боюся, як би таким чином вони й насправді не рознесли вщент нещасні залишки панського дому. На додачу ще й я роззява десь загубила одну сережку, яку мені подарував мій наставник. Такі от дріб’язкові неприємності.