Розділ 3. ВАЖЛИВЕ ЗАВДАННЯ

Повертаючись в місто з балу Вольдемар стиха поцікавився у підопічної:

– Ну й чого ж ти так зчепилася з тою мегерою?

– А нічого було мене запроданкою називати, – відповіла розпашіла Ірена, що ще так і не відійшла від танців та залицянь кількох настирливих кавалерів. – Я не зрадила ні одній відьмацькій обітниці, а те що стала вампіркою, то це не з власної забаганки – життя змусило. А сама ж то навіть свого слова дотримуватися не здатна. Відьма називається.

Вольдемар тільки лудь чутно зітхнув на ці слова, а його вихованка вгамувавши свій запал обережно запитала:

– А що мені за цю сутичку буде?

– Не знаю, – чесно зізнався наставник. – Але вже точно значно менше ніж мені. Це ж я загалом винуватий, що відпустив тебе той клятий шабаш, мені й за все відповідати.

– Але ж це не чесно? – невдоволено насупилася молода упириця. – Вся ж вина на мені. Це я пролізла на відьмацький шабаш і необачно дала себе спіймати там.

– Не переймайся так, – заспокійливо мовив Вольдемар і флегматично додав. – Якось воно та буде.

Як саме має «бути» вони дізналися вже за три дні, коли Єлизарій запросив до себе в гості Вольдемара на конфіденційну бесіду. Упир здогадувався, що розмова буде йти не лише про розгляд їхньої провини перед відьмацьким братством, але й про те його завдання, яке вони не договорили під час вампірського балу. На такі припущення наштовхувало вкрадливе запитання вампірського старійшини, чи не має він часом кількох відданих і кмітливих нишпорок для однієї делікатної справи.

Їхня зустріч традиційно відбулася у вже знайомій бібліотеці. На цей раз Єлизарій навіть не заїкнувся про якесь частування. Сидів насуплений за своїм письмовим столом і зосереджено гортав численні папери. На привітання друга тільки кивнув головою і не відводячи погляду від якогось документу. Вольдемар, без будь-якого запрошення, запанібратське зручно вмостився у кріслі і почав терпляче чекати.

– Ех, друже, – крекнув господар дому. – Трохи наробив ти мені клопоту своєю безрозсудністю.

– Серйозних? – спокійно запитав Вольдемар.

– Можна сказати й так. Відьми наче з ланцюга зірвалися. Вимагають сатисфакції і прагнуть, образно кажучи, твоєї крові. Таке відчуття наче їх хтось під’юджує до цього конфлікту. Навмисне роздмухує вогонь конфлікту на дріб’язковому проступку.

– І що ти вирішив?

– Ти ж знаєш, що вирішую не я, це прерогатива Конгрегації, але не турбуйся. Думаю нам вдасться зам’яти цю справу без серйозних наслідків.

– А несерйозні які будуть? – насторожився Вольдемар.

– Твоїй підопічній доведеться на деякий час зникнути з поля зору місцевих відьом, – вперше за всю розмову Єлизарій глянув прямо у вічі другові.

– Це як? Куди? Наскільки?

– Пригадуєш нашу останню розмову про непросту ситуацію, що склалася в середовищі магічних істот і їхній можливий прямий конфлікт з людством?

– Так, – ствердно відповів Вольдемар. – Ти ще навіть говорив, що буцім десь існує така сироватка, що здатна перетворювати звичайних людей на вампірів без укусу та обряду навернення. Але ж це божевілля. Такого в принципі бути не може.

– Ось це я й хочу перевірити, – невесело всміхнувся Єлизарій. – І доручаю це зробити твоїй чарівній підопічній. Минулого року вона, зі своєю командою, гідно себе показали себе при розшуку Червлених коралей, сподіваюся й тепер продемонструють блискучі результати.

– Але ж вони… – спробував заперечити Вольдемар.

– Це не обговорюється, – владним тоном промовив Єлизарій, і простягнувши приятелю теку з якимось документами пояснив. – Ось тут всі матеріали які нам вдалося зібрати. Їх небагато, та це все що у нас є. Збирай групу і негайно відправляй їх на завдання. І нехай будуть обережними, бо судячи з всього наші супротивники теж у розшуках цієї втраченої бібліотеки.

Вольдемар зрозумів, що розмова закінчена, тож попрощавшись зі старійшиною кровопивців поспішив до дому. А вже ввечері зібрав у своєму клубі команду всіх потенційних мандрівників. В окремій приватній кабінці, за столом заставленим різноманітними наїдками, зібралися окрім вампіра та його підопічної Ірени ще двоє створінь, перевертень Гельмут і песиголовець Христофор.

З цією незвичною парочкою упир познайомився минулого року, коли взявся за розшуки своєї коханої Ліліани. Знаючі друзі відрекомендували їх як одних з найкращих нишпорок, що здатні віднайти навіть голку в стозі сіна. Вольдемар перевірив і переконався, що вивідувачі варті того гонорару що він їм платить. Вони насправді були фахівцями своєї справи, і вампір почав поважати та довіряти їм. В співпраці з підопічною Іреною худорлявому перевертню та велетенському песиголовцю вдалося віднайти Червлені коралі, і тепер вампір навіть не сумнівався в тому, що вони зроблять все можливе щоб виконати нове завдання.

Поки вовкулак і песиголовець поїдали свої біфштекси, а вампірка смакувала знаменитим коктейлем бармена Тоні, Вольдемар вводив зібране товариство в курс справи:

– І так, панове, на вас чекає ще одне діло. Ви маєте перевірити деякі слухи та чутки, що почали ширитися нашим світом. Відразу попереджу, що завдання це заплутане й складне, і навіть я не дуже розумію як вам все пояснити.