Розділ 2. СЕРЙОЗНА РОЗМОВА ДВОХ ДРУЗІВ І НЕСПОДІВАНА СУТИЧКА НА ВАМПІРСЬКОМУ БАЛУ

Провівши гостей в бальну залу, де вже активно спілкувалися між собою зо два десятки представників вампірського братства, Єлизарій кивком голови підкликав до себе високу, статну білявку й промовив до підопічної Вольдемара:

– Пані Ірено, дозвольте вам представити мою найближчу помічницю Ірму. Вона введе вас в наше скромне товариство й познайомить з усіма тими присутніми, з ким лише забажаєте. А я украду з вашого дозволу у вас наставника на нетривалий час, бо мушу з ним трохи погомоніти конфіденційно.

І отримавши згоду молодої упириці взяв під руку давнього друга й повів у свою бібліотеку. Коли масивні дубові двері за ними міцно зачинилися Вольдемар не міг стриматися від іронічного зауваження:

– А ти я бачу ніскільки не міняєшся? Знову бал в старому, доброму, вікторіанському стилі. Напевне наступного року візьму організаційні питання на себе, і проведемо бал в моєму нічному клубі, по модним, сучасним стандартам.

– З задоволенням прийду й подивлюся як це тобі вдасться – невесело всміхнувся Єлизарій і з сумом додав. – Якщо нам взагалі тоді буде ще до розваг і веселощів.

– Що, настільки все погано? – вирвалося у Вольдемара.

– Ти навіть собі не уявляєш наскільки паскудно, – важко зітхнув хазяїн дому, і враз, наче схаменувшись, гірко зауважив. – Що я за господар такий недолугий? Через ті кляті клопоти геть забув про елементарні правила етикету. Навіть випити дорогому гостеві не запропонував. Якої тобі налити, друже? Вибір у мене хоч і не надто великий, та про твої смаки й уподобання я пам’ятаю.

– Креольської, якщо маєш.

Поки Єлизарій діставав з бару-холодильника пакети консервованої донорської крові і наповнював нею два кришталеві бокали, Вольдемар зручно вмостився в великому м’якому кріслі розташованому навпроти письмового столу. Здогадувався, що розмова у них вочевидь буде серйозною та довгою, тож трохи підкріпитися, для активації розумової діяльності мізків, обом не завадить.

Єлизарій повернувся з наповненим до вінця бокалами, простягнув один з них Вольдемарові, і тільки тоді упир зауважив наскільки втомленим і опечаленим є його старий друг. Особливо дивуватися тут було нічому. Окрім свого улюбленого хобі – розведення рослин, Єлизарій займався ще однією дуже важливою і потрібною справою. Ось вже кілька століть він не тільки був одним із старійшин вампірської спільноти, але й представляв її інтереси на Конгрегації нелюдських рас.

Робота ця й раніше була надзвичайно відповідальною та непростою, а тепер взагалі стала пекельно складною і неймовірно виснажливою. Бурхливий прогрес у розвитку людської цивілізації залишав все менше можливостей для існування інших створінь та істот. Проблеми з екологією призвели до того, що чимало рас були змушені залишити свої віковічні місця проживання, а деякі взагалі знаходилися на межі повного знищення. Серед загального невдоволення все частіше й гучніше чулися заклики до відкритого супротиву. Навіть серед керівництва Конгрегації виникли підпільні прихильники всесвітньої війни з людством.

Єлизарій в міру своїх можливостей намагався гасити ці спалахи агресії і озлобленості невдоволених, справедливо вважаючи, що зіткнення з людьми може призвести до катастрофічних наслідків для всіх її учасників. Та вдавалося це йому тепер все важче й важче. Партія війни набирала сили і в її лави потаємно входили навіть близькі друзі і давні приятелі. Напевне саме на цю тему й хотів поговорити замучений клопотами та проблемами старий наставник.

– То що все ж таки трапилося? – запитав Вольдемар роблячи малий ковток зі свого бокалу.

– Нещодавно, від своїх вивідувачів, я дізнався одну доволі неприємну для нас річ, – промовив Єлизарій навіть не пригубивши свій напиток.

– Яку саме?

– Начебто існує така сироватка, яка може перетворити людину на вампіра без обряду навернення.

– Цього не може бути! – зірвався на ноги Вольдемар. – Ти ж прекрасно знаєш, що єдиний спосіб що здатен запустити процес трансформації, це наш укус.

– Я то знаю, – сердито буркнув Єлизарій. – Та появилися чутки, що в партії війни десь розкопали відомості про таку сироватку. Нібито її створив якийсь божевільний алхімік та чорнокнижник, котрий хотів врятувати нею від смерті свою невиліковно хвору дружину. Наскільки це правда зараз важко сказати, але ти собі уявляєш можливі наслідки від такого зілля. Це ж буде ще гірше від теперішньої пандемії. Справжня катастрофа. Людей будуть інфікувати безконтрольно, всі кому тільки заманеться, без будь яких обмежень, правил чи обрядів. Про наставників які наглядають за новонаверненими підопічними й не дозволяють їм перетворитися на озвірілих монстрів я вже навіть не згадую. Почнеться справжній Армагеддон.

– Може ти перебільшуєш рівень загрози? – обережно поспитався Вольдемар.

– Хотілося б на таке сподіватися, – важко зітхнув Єлизарій – Але часи тепер такі що варто готуватися до найгіршого.

– І що ж нам тепер робити?

– Перевірити цю інформацію, і якщо вона виявиться достовірною, то зробити все можливе й неможливе, щоб ця клята сироватка не потрапила в непотрібні руки.

– Плануєш знову організувати пошукову експедицію? – поцікавився Вольдемар вже наперед знаючи відповідь давнього приятеля.

– Так, – підтвердив його здогад Єлизарій. – І сподіваюся ти мені в цьому допоможеш.