ЧАСТИНА ДРУГА. НЕПРОСТЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ТРІЙЦІ НИШПОРОК Розділ 1. ПЕРШИЙ ВАМПІРСЬКИЙ БАЛ ІРЕНИ

Свого першого вампірського балу Ірена чекала з невимовною нетерплячістю і готувалася до нього з особливою ретельністю. Кілька днів буквально не вилазила з Інтернету підшуковуючи плаття і туфлі під свій смак, потім так само довго підбирала відповідну зачіску та макіяж, а на кінець ледь не влаштувала справжньої істерики через відсутність достойної біжутерії. Мовляв всі ті коштовні прикраси, що у них є абсолютно не гармоніюють з її одягом та зовнішністю.

Вольдемар до цих емоційних вибриків своєї підопічної поставився, з властивим йому, флегматичним спокоєм. Ірена хоч тепер і була новонаверненою вампіркою, а раніше – відьмою, та все ж залишалася перш за все жінкою. А жінці, як відомо, інколи не в силах догодити навіть сам Творець. Тож вислухавши всі бурхливі нарікання і жалісливі скарги вередливої учениці старий наставник неспішно попрямував до свого кабінету, звідки вийшов з маленькою шкатулкою обтягнутою сап’яном криваво-рубінового кольору.

– Що це? – здивовано запитала вампірка, котра нічого подібного раніше ніколи не бачила у наставника.

Вольдемар відкрив шкатулку, там на оксамитовій подушечці лежали дві золоті сережки у формі трилисника конюшини. Простягнувши їх підопічній він пояснив:

– Це улюблені сережки королеви Ізабели.

– Тої самої, що Колумба відправила відкривати Америку? – у Ірени очі округлилися від здивування.

– Тої самої, – коротко відповів вампір.

– Звідки вони у вас? – очманіло поцікавилася вампірка.

– Це довга історія, – ухильно мовив Вольдемар. – Прикраси не належали королеві, тож після її смерті повернулися до їхньої законної власниці, а вже вона подарувала їх мені.

– За що? – не могла вгамувати Ірена.

– За одну маленьку послугу, – коротко відрізав вампір і єхидно запитав – То ти будеш приміряти прикраси, чи мені піти і їх сховати?

Звісно ж вона з радістю примірила запропоновані коштовності. Золоті сережки надзвичайно личили вампірці. Ірена загалом була доволі гарненькою істотою. Колишня відьма з довгим яскраво-рудим волоссям і виразними сяюче-сірими очима, вона пройшла обряд навернення у неповні сорок років, відтак довіку залишила собі невисоке граційне тіло, округле миловидне обличчя та нев’янучу привабливість і красу спокусливої зрілої жінки. В поєднанні з майже досконалим вмінням підібрати собі відповідний фасон і стиль одягу та гармонійна помірність в косметиці робили її симпатичною навіть в очах такого досвідченого і древнього упиря яким був Вольдемар.

Поки підопічна радісно крутилася перед дзеркалом, мов маленька дівчинка тішачись новими прикрасами, старий кровопивця згадував незвичайні обставини їхнього знайомства. Трапилося це майже рік тому. Тоді у Вольдемара виникло кілька надзвичайно складних проблем в особистому існуванні й бізнесових справах. Допомогу у вирішенні частини з них і запропонувала Ірена. Взамін вона просила тільки одного – навернути її у вампіри. На той момент відьма була невиліковно хворою, і єдиним способом уникнути смерті стало перетворення на упирицю.

Опинившись у безвихідді Вольдемар не довго вагався, обопільно вигідна оборудка була укладена і обоє учасників чесно виконали всі її умови. Вампір провів обряд навернення, а колишня відьма допомогла йому врятувати улюблене дітище, нічний клуб, й дала ниточку до пошуків зниклої коханої Ліліани. Після цього вона стала його ученицею, а він її вчителем. Кодекс Безсмертних зобов’язував вампіра бути наставником своєї підопічної до тих пір допоки вона не навчиться контролювати своє нове єство, доки не буде в змозі приборкувати й вгамовувати ненаситну жагу до вбивств і свіжої крові.     

Відтоді промайнуло не багато часу, та Ірена завше була хорошою підопічною і у Вольдемара, практично ніколи не виникало якихось особливо суттєвих труднощів при її пристосуванні до нової хижацької сутності. Вона ж бо свідомо, з власної волі, погодилася на трансформацію, тай пам'ять про колишні магічні здібності і вміння у колишньої відьми нікуди не пропала. Тож навчання і адаптація проминули без серйозних ускладнень і зайвих, недоречних запитань. Настав час продемонструвати свою вихованку всій вампірській спільноті їхнього краю.

Сам бал проводився щорічно, першої ночі літа, і на цей раз мав відбутися у заміському маєтку близького друга і колишнього наставника Вольдемара вампіра Єлизарія. Відверто кажучи присутність на цьому торжестві Ірени трохи непокоїла її наставника. Молода упириця відзначалася надмірною норовливістю у своїй поведінці. Час-від-часу вона дозволяла собі посперечатися, а інколи навіть покритикувати свого вчителя. Звісно нічого страшного в цьому не було, Вольдемар вважав себе доволі прогресивним вихователем, та йому все ж не хотілося, щоб його підопічна поспорила з котримось із поважних гостей балу.

Та всі побоювання упиря прогнало щире захоплення коли він побачив готову до балу Ірену. В розкішній темно-зеленій сукні з глибоким декольте, хвилястим волоссям прикрашеним золотою діадемою і в білих сап’янових туфельках вона виглядала просто неперевершено. Штучний рум’янець на щоках, майстерно підведені брови і рожеві вуста були достойні королівських сережок. Ніяких сумнівів не залишалося, на майбутньому торжеству його підопічна викличе справжній фурор у вампірській спільноті, а від настирливих прихильників та кавалерів вже точно відбою не буде.

Якщо в давнину на такі бали Вольдемар зазвичай добирався в щільно задраповані чорним сукном кареті, або навіть й пішки, то останні десятиліття використовував для цього саморушні екіпажі. В гаражі його нічного клубу стояв завше готовий до поїздок спеціально обладнаний автомобіль. Довірений шофер Тоні завчасно підігнав непримітний брудно-сіруватий мінівен під двері будинку де мешкав древній вампір зі своєю вихованкою і коли останні промені сонця зникли за обрієм вони вирушили в дорогу.