Розділ 13. В ПОЛОНІ НЕЗНАЙОМЦІВ

Пропозиція сестри ще раз сходити до руїн панського маєтку припала Сашкові до душі. Він і сам прагнув знову туди потрапити і вдруге ретельно все оглянути та дослідити. Десь в глибині свідомості юнака билася настирлива думка, що минулої ночі вони щось недогледіли, пропустили і не зауважили. А ще була дивна переконаність в тому, що саме там треба шукати відповіді і розгадки всіх тих таємниць і незрозумілостей, що їх зустрічалися їм в цьому селі.

Напевне головним чинником, що вселяв таку впевненість у міркування юнака було останнє сновидіння, котре він приховав від усіх своїх друзів. Приснилося воно йому в ті лічені години, що хлопець спав після нічної вилазки до розвалин маєтку Станіслава Ольховського. Як і у минулому випадку, сон і тепер був навдивовижу чітким і реалістичним, настільки, що юнак відчував себе не стороннім спостерігачем, а справжнім учасником.

У цьому сні Сашко знову потрапив у підземеллі. Звідки він про це знає? Здогадався по специфічному запаху повітря, що зазвичай притаманний тим приміщенням, котрі знаходяться в глибині землі. Вже раніше бачена форма цегли наводила на думку, що це підземелля знаходиться на території панського дому в селі Чортопхайка. Однак в цьому випадку стіни були практично новенькими, без будь яких слідів руйнування та плісняви.

Саме приміщення де знаходився парубок було невисоким і прямокутної форми. На кожному його куті знаходився металеві підсвічники, у яких миготіли язичками полум’я по три товсті, воскові свічки. Їхнього світла цілком вистачало, щоб роздивитися весь інший інтер’єр цього кам’яного склепу. Він був по-спартанському скромний. Невеликий письмовий стіл, на ньому чорнильниця з пером і кілька аркушів паперу списаного незрозумілою мовою. Коло стола стояло дерев’яне крісло з високою спинкою і різьбленими бильцями.

Біля віддаленої стіни, напроти столу, знаходилося залізне ліжко. На ньому сиділа, закутана в вовняну накидку, непорушна постать, у якій Сашко швидко впізнав панську дружину. На цей раз це була не тендітна та симпатична Катерина Ольховська з інтернетівської світлини, і не та моторошна потвора, у яку вона перетворилася в минулому сні хлопця. Тепер то була звичайна жінка, неймовірно виснажена та безнадійно хвора. Бліде, помарніле обличчя, лихоманний блиск у бездумних очах, помітне тремтіння тіла і добре чутне цокотіння зубів.

За столом сидів сам Станіслав Ольховський і з неприхованим жалем та смутком дивився на свою нещасну дружину. Юнак віддав би все на світі щоб тільки дізнатися про що зараз думає цей чоловік. Однак помисли пана були вкриті пеленою невідомості і хлопцеві залишалося лише здогадуватися про них. Напевне він згадує ті часи коли вони були щасливі і безтурботні разом, мабуть перебирає в пам’яті спомини про хвилини кохання і пристрасті, що подарувала йому ця жінка, а можливо що й картає себе за те що не зумів її захистити та вберегти від смертельної недуги, яка знайшла їх у цій райській місцині.

Раптовий віддалений гуркіт і легкий струс землі розвіяв апатію Станіслава Ольховського. Чоловік важко піднявся з крісла й повільно зробивши кілька кроків в сторону ліжка тихо промовив:

– Вибач кохана Катрусю, але прийшов нам час прощатися. Фронт вже недалеко і одному Богу відомо що залишиться від нашого маєтку, коли бойові дії дійдуть сюди. Я мушу забиратися звідси, поки ще є така можливість. Тебе з собою не беру, бо й сама знаєш що це неможливо. Сироватки у нас практично не залишилося, та ти й не перенесеш довгої мандрівки. Залишишся тут на деякий час. Тут безпечно і тебе ніхто не знайде. А я, тільки-но з’явиться нагода, неодмінно повернуся за тобою. Повір, мені й самому це нелегко, та це єдино можливий вихід для нас. Прощай і чекай на мене, люба.

Після цього чоловік підійшов до жінки, ніжно поцілував її в лоба і швидко, не оглядаючись, вийшов з приміщення. А вже незабаром, за закритими дверима, почувся стукіт цегли та якесь диве чвакання, і Сашко раптом з жахом збагнув, що то мабуть хтось замуровує вхід у підземелля перетворюючи його на закритий склеп. Проте панській дружині до цього всього було байдуже. Вона непорушно сиділа, і не звертала ніякісінької уваги на те, що її ще живою ув’язнюють навіки…

Звісно, після такого дивовижного сну, хлопець не міг просто так поїхати з Чортопхайки. Йому дуже кортіло довідатися, що ж насправді тут колись сталося, і наскільки реальні події відповідають тому, що він бачив у своїх сновидіннях. Чи насправді Станіслав Ольховський замурував свою дружину Катерину в підземеллі ще живою, а якщо так то з яких причин? Звідки взялася загадкова сережка яку вони знайшли в руїнах, як вона туди потрапила і хто її власниця? Ключ до відповідей на всі ці запитання можна було знайти тільки в розвалинах панського дому.

Тож коли Віка забажала сама побачити все своїми очима, хлопець тільки радий цьому був. Вони безперешкодно дісталися до знайомого пагорба. Те, що сестра половину дороги нарікала на спрагу бо вони забули взяти з собою воду – несуттєві дрібниці. Дівчисько, що з неї взяти. Навіть терпцю не вистачило трохи побути в підземеллі і все добряче роздивитися. Вилетіла з нього через якихось десять хвилин. А от він вирішив знову досконало все оглянути. Хотів ще раз переконатися, що тут нічого особливого немає.

На початку здавалося так і було. Підземний хід абсолютно нічим не відрізнявся від того, що вони бачили вночі. Та це тривало тільки до тих пір, поки Вікторія крутилася поряд нього. Коли ж сестрі стало нудно і вона вийшла назовні, хлопець швидко відзначив одну ледь помітну відмінність. Запах. Спершу він не зауважив його, бо все перебивав солодкувато-духмяний аромат дівчачих парфумів. Коли ж він трохи розвіявся юнак відчув дивний запах. Ледь вловимий дух тваринного мускусу.