Розділ 10. ІСТОРІЯ СЕРЕЖОК ІСПАНСЬКОЇ КОРОЛЕВИ

До нічної розвідки руїн панського маєтку друзі готувалися з особливою ретельністю. Відразу, після спільної наради, було вирішено тримати все в секреті від пані Оксани. Жінка вона хоч і була доброї та приємної вдачі, однак вірила у свої сільські забобони і могла зчинити гучний галас, як би дізналася, про наміри хлопців. Так само одноголосно постановили, що Вікторія залишиться ночувати вдома. Дівчина хотіла було посперечатися, на цю тему, та пригадавши всі химерні історії, що чула про Чортопхайку все ж погодилася, що буде за краще не виходити вночі за межі будинку.

В дорогу хлопці одягнулися в зручні та теплі кросівки, джинси і водолазки. Зі спорядження взяли з собою моток довгої міцної мотузки, маленьку сокирчину і потужний ліхтар, що були неодмінним атрибутом їхнього автомобіля, повністю зарядили акумулятори мобільних телефонів. Коли все село заснуло і в будинку запанувала могильна тиша Андрій обережно відчинив вікно, вся трійця практично безшумно вислизнула через нього і вже за мить розтанула в нічній темряві, залишивши дівчину одну тремтіти від збудження і хвилювання.

Ніч видалася на диво тихою й погожою. Безхмарне небо було всіяне щедрим розсипом яскравих зірок, а єдиними звуками що долинали до вух відчайдушних приятелів було дзвінке сюрчання коників і віддалене квакання жаб. Прохолодне повітря приємно обвівало обличчя трьох товаришів, а підсохла земля дозволяла рухатися швидко і без помітної втоми.

Не минуло й години як мушкетери безперешкодно добралися до мети їхньої мандрівки. Всю дорогу вони йшли лише вряди-годі підсвічуючи собі мобільними телефонами, тепер же увімкнули ліхтаря і обережно почали спускатися у яму. Побачивши отвір у землі Володя і собі вражено хмикнув, та безстрашно з ліхтарем в руці першим поліз у темну пітьму підземелля, яку ледь-ледь розганяв яскравий промінь світла.

Підземний хід в який потрапили хлопці спершу був вузьким та невисоким, однак вже через кілька метрів став помітно просторішим. Стіни, долівка й стеля його були викладені з все тої ж білої цегли, місцями облупленої, а місцями порослої якоюсь зеленуватою пліснявою. В повітрі завитав запах сирості і стало відчутно прохолодніше. Всі навколишні звуки зникли, залишивши лише легке відлуння обережних кроків трьох дослідників.

– Трясця! – тихо вилаявся Володя і сам себе знервовано запитав. – Хто ж все таки розчистив цей прохід?

– Напевне ті хто шукають тут втрачену бібліотеку, – відповів йому Сашко.

– Або міфічний чугайстер, – іронічно зауважив Андрій. – Мабуть тут облаштував собі своє потаємне кубло. Не набридло говорити всілякі нісенітниці? Немає тут ніякої древньої бібліотеки, а тим паче казкових чудовиськ. Мабуть місцеві дітлахи інколи прибігають сюди бавитися, от і розчистили цей лаз для своїх ігор.

Наче в підтвердженні цих слів хлопці пройшовши ще кілька метрів вперлися в глуху стіну. Сашко, розчарований такою невдачею, вперто обстежив ледь не кожну цеглину з якої складалася ця перешкода, але врешті-решт був змушений визнати свою поразку. Дальше проходу не було і їхні пошуки закінчилися безрезультатно. Єдине що тепер залишалося робити трьом відчайдушним мушкетерам то це повертатися в село й лягати спати.

Вже на виході з підземелля Володя раптом нагнувся, підійняв щось з землі і навівши на долоню промінь ліхтаря здивовано мовив:

– Араміс, Портос, а погляньте що я тільки-но знайшов.

Обидва юнаки глянули на долоню друга й собі вражено ахнули. В світлі ліхтаря там зблискувала невеличка золота сережка у формі трилисника конюшини.

– От тобі й місце дитячих забав, – задумливо промовив Сашко уважно розглядуючи прикрасу. – Я звісно не ювелір, але готовий закластися на все що завгодно, що річ це старовинна й надзвичайно дорога. Віка минулого року схожу знайшла в якомусь антикварному каталозі і просила батька, щоб той купив їй таку на день народження, так татко заявив, що на таку цяцьку йому б довелося витратити ледь не половину його бізнесу.

– Якщо ти не помиляєшся Арамісе, – проказав Андрій, – то виходить тут нещодавно побувала якась багата чужинка. Не думаю, що місцеві селянки мають достатньо коштів щоб купляти собі настільки дорогі прикраси.

– Не подобається мені тут, – подав голос Володя стиснувши долоню з сережкою в міцний кулак. – Давайте краще повернемося в дім пані Оксани і там вже все обговоримо.

Заперечувати цій слушній пропозиції ніхто не збирався, тож хлопці неспішним кроком почимчикували в сторону села. Всю дорогу до Чортопхайки друзі мовчали, кожен думав про щось своє, і тільки Володя чомусь не міг позбутися тривожного відчуття, що за ними хтось іде назирці. Таке застережливе передбачення, що за тобою крадькома спостерігають, у юнака виробилося ще в часи його відчайдушних витівок і хуліганських вибриків. Спрацьовувало воно на рівні інстинктів й раніше неодноразово рятувало парубка від різноманітних проблем та клопотів.

Щоб перевірити свою інтуїцію хлопець навіть кілька разів зупинявся, начебто для того поправити кросівку на нозі, та навколо було тихо і ніяких сторонніх кроків чи якихось інших підозрілих звуків йому почути так і не вдалося. Навіть увійшовши в саме село Володя був здивований тому спокою і тиші, що наче товстою ватяної ковдрою накрила вулиці і провулки Чортопхайки. Міцний сон заполонив все живе, мирно спали не тільки невгамовні собаки, але й навіть дерева непорушно завмерли в своїх садах.

Діставшись до помістя пані Оксани три мандрівника обережно проникли в дім тим самим способом, що й раніше його покинули. Віка, яка терпляче очікувала на повернення друзів, нечутно відкрила їм вікно, і незабаром вся компанія зібралася у відведеній їм кімнаті. Електрики не включали, вирішили поговорити про все в темноті. Першою, звісно не стрималася дівчина.