Розділ 8. ЖАХЛИВІ СНОВИДІННЯ САШКА

Закінчення цього дня виявилося малоприємним для всієї компанії. Сашкові заледве вдалося заспокоїти знервовану сестру. Роздратована Віка розповіла хлопцям про свою подорож селом на возі Ігоря Васильовича. Дівчина переказала друзям у всіх подробицях ті химерні історії, які почула від дивакуватого фірмана. Чугайстер, домовик, нічні примарні істоти… Чути таке від людини що користується Інтернетом та має свої сторінки в соціальних мережах було для Вікторії справжнім божевіллям. Спершу вона сприймала слова чоловіка як якийсь невдалий розіграш чи недолугий дотеп, та Ігор Васильович говорив настільки серйозно й впевнено, що не залишалося сумнівів у тому, що він щиро вірить і всі ці небилиці і напевне давно вже втратив здоровий глузд.

Наступна неприємність прийшла від Андрія та Володі. Хлопці, хоч і витратили не одну годину колупаючись в механічних нутрощах «форда» однак причини його несправності так і не спромоглися знайти. Через це було прийняте спільне рішення, ще цю ніч переночувати в пані Оксани, а вже вранці наступного дня шукати в селі якогось більш фахового автомайстра ніж вони самі. Якщо ж такого в Чортопхайці не знайдеться, то залишати поламану машину тут і повертатися додому всіма можливими способами. На останньому особливо наполягала дівчина, а от її брат не проти був залишитися в селі ще на кілька днів.

Після смачної вечері компанія вляглася спати. На цей раз у кімнаті, де напередодні ночував один Володя, вирішив розміститися Сашко. Хлопець хотів перевірити, чи повториться все те, що напередодні чув його друг. А ще йому хотілося на самоті обдумати все те що він вдень почув від пані Оксани. Ніякого зловісного собачого гавкоту в цей вечір не було, тож парубок зручно влігшись на дивані увімкнув свій планшет. Майже година активних пошуків у всесвітній павутині підтвердила першу частину розповіді господині дому. Сашко знайшов в Інтернеті не лише біографії і фотокартки Станіслава Ольховського та його дружини, на одному історичному сайті він навіть розкопав кілька світлин його маєтку. За цими розшуками юнак і незчувся як заснув з планшетом в руках.

Хлопцеві приснився дивний сон. Та чи просто сон це був, адже все що відбувалося з ним виглядало так по-справжньому реалістично. У цьому сновидінні юнак тривалий час ішов неозорим пшеничним ланом. Золотисте поле було настільки великим, що вдалині, на обрії, зливалося з пронизливою блакиттю неба. З якою метою він прямував вперед Сашко не мав і найменшого поняття, знав тільки що мусить іти до тих пір поки у нього вистачить для цього наснаги та сил.

І він ішов довго та вперто, а коли від втоми ноги налилися свинцевою важкістю і почало паморочитися в голові парубок побачив високий пагорб порослий крислатими каштанами і височенними дубами. Серед цих дерев біліла якась велика будівля. Підійшовши ближче і напруживши зір хлопець впізнав у ній маєток Станіслава Ольховського. Все було так само як на тій світлині, що він знайшов у Інтернеті. Така ж сама форма даху, кількість і розташування вікон на фасаді, навіть візерунчаста різьба на одвірках дверей була ідентичною.

На порозі дому стояла невисока, тендітна жінка одягнута в біле плаття пошите ще за фасоном сторічної давності. Волосся вугільного кольору було заплетене в тугу косу, миловидне кругле лице прикрашали тонкі яскраво-червоні вуста і пронизливо-сірі очі. Підійшовши ще ближче Сашко вражено зрозумів звідки йому знайомі ці риси жіночого обличчя. Як і у випадку з будівлею, фотокартку цієї пані він теж бачив у всесвітній павутині. Перед ним стояла дружина Станіслава Ольховського – Катерина.

Почувши кроки хлопця жінка промовила голосом, що нагадував шелест листя на деревах під час сильного вітру:

– Ти прийшов нарешті? Я довго чекала на тебе. Заходи в будинок, гостем будеш.

Під магнетичним впливом цього нездоланого поклику Сашко зробив один крок, потім другий і третій…

Коли до мініатюрної жінки було вже рукою подати хлопця хтось різко смикнув за поділ футболки. Одночасно почувся вже знайомий голос пані Оксани:

– Стій! Не ходи туди. Це небезпечно.

Сашко оглянувся і дійсно побачив поряд себе господиню їхнього дому. Жінка стояла і переляканим поглядом дивилася на це місце де стояла Катерина Ольховська. Юнак і собі зиркнув у цю сторону і отетерів від жаху. За ті кілька миттєвостей, що він відводив свій погляд пані Ольховська змінилася до невпізнання. Замість мініатюрної симпатичної жінки навпроти нього знаходилася справжня почвара. Розкуйовджене бруднувато-сиве волосся, безбарвні сірі очиці з вертикальними зіницями, порепана з синюшним відтінком шкіра обличчя могли настрашити будь-кого.

Катерина Ольховська вишкірилася в огидній посмішці обдавши парубка своїм смердючим подихом. Замість зубів у неї стирчали ікла схожі на собачі. Худорлявими руками прикрашеними довгими мов у звіра кігтями вона потяглася до юнака. Сашко відсахнувся, ступив крок назад, перечепився через сходинку і впав на спину. Потвора зробила крок до нього і смертельно переляканий хлопець почав відповзати від неї активно допомагаючи собі ліктями й ногами.

Пані Оксана раптом жбурнула якимось темно-коричневим пилом схожим на дрібно змелений перець і швидко промовила:

– Зупинися нечестивице, це не твоя душа і тіло.

Моторошне створіння заверещало несамовитим криком намагаючись стерти з потворного лиця пил, цього невеличкого часу юнакові вистачило щоб звестися на ноги. Вхопивши за руку пані Оксану він з усіх сил дременув від химерного маєтку, навпростець через пшеничне поле. А позаду чулися голосні зойки, що переходили у зловісне звіряче завивання, рясно приправлене брудною лайкою і нескінченим потоком найогидніших прокльонів…