Розділ 4. ВЕЧІРНЯ РОЗМОВА З ГОСПОДИНЕЮ ОКСАНОЮ

В село з оригінальною назвою Чортопхайка чудернацька процесія добралися, коли сонце вже помітно схилилося до обрію. Про таку незвичну назву села друзі дізналися з похилого вказівного знаку, що стирчав обабіч дороги, а про те що потрапили в межі самого села стало зрозуміло вже з самої якості тої ж таки дороги по якій вони просувалися. Вибоїни на ній були такими частими та глибокими, що хлопцям довелося допомагати бідолашним коням тягнути їхню машину.

Почалапкавши таким чином з десяток метрів центральною вулицею Ігор Васильович раптом зупинився і задумливо почав бурмотіти собі під ніс:

– Куди ж вас, трясця, прилаштувати на цю ніч… Напевне тільки до Оксани… Мабуть вона не відмовиться прийняти тимчасових квартирантів…

І вочевидь зробивши свій вибір фірман рішуче повернув коней у першу ж бічну вуличку. Прослідувавши нею ще з десяток метрів процесія зупинилася біля невеликого обійстя огородженого невисоким штахетним парканом, вхід до якого прикривали дерев’яні сині ворота. За огорожею виднівся цегляний будиночок, вкритий червоною черепицею, з новомодними пластиковими вікнами і такими ж самими сучасними дверми. Поряд росло кілька розлогих вишень, черешень і слив.

Спершись на ворота Ігор Васильович склав долоні рупором і почав гукати:

– Оксано, агов! Виходи! Маю до тебе одну справу.

Минула якась хвилина і з-за рогу будинку вигулькнула Оксана. Це була висока, статна жінка віком років десь під тридцять зі смолисто-чорним волоссям зав’язаним в тугий вузол на потилиці, овальним засмаглим обличчям і великими яскраво-блакитними очима. Одягнута в легку білу кофтинку і короткі темно-зелені бриджі, що вигідно підкреслювали спокусливі округлості її бюсту і стрункості ніг, вона спершу невдоволено глипнула на фірман, а потім з цікавістю оцінила поглядом і його супутників. Міцно стиснуті тонкі губи і напружені вилиці надавали їй якогось суворого та неприступного вигляду.

– Оксано, є до тебе одне діло, – знову промовив Ігор Васильович.

– Яке? – у голосі жінки бриніли нотки невдоволення. – Знову всякими дурницями відриваєш мене від роботи?

– Та ні, це не дурниці, – почухав потилицю фірман. – Я тут на трасі випадково зустрів компанію молодих людей. У них поламалася машина, ремонт займе багато часу, а переночувати їм ніде. То я подумав, може б ти їх прийняла на цю ніч до себе. Вільного місця ж в своєму домі маєш достатньо.

– Я тобі що, благодійний готель? – сердито відрубала Оксана.

– Пані! – встряв у розмову Сашко. – Ми ж не просто так, ми заплатимо за все.

«Пані» швидко зиркнула в його сторону, їхні погляди на мить зійшлися і юнак відчув як у нього при цьому чомусь стрепенулося серце і дивна бентега почала теплими хвилями розливатися по всьому тілу. Тривало це не більше секунди, та цього вистачило, щоб у хлопця перехопило подих і навіть трішки запаморочилося в голові. Такого з ним раніше ще ніколи не траплялося, щоб звичайний жіночий погляд викликав стільки незрозумілого і бурхливого хвилювання.

Сашко мимоволі опустив очі, а Оксана враз змінила свій гнів на милість. Жінка вже значно миролюбнішим голосом промовила:

– Як таке діло, то я не проти. Заходьте, гостями будете.

– От і добре, – полегшено видихнув Ігор Васильович і швидко затараторив. – Давайте відчіпляйте від мого воза своє авто, бо вже вечір на носі, а мені ще треба кріликів нагодувати.

Поки Володя з Андрієм відчеплячи і змотували буксирного троса, Сашко рішуче відчинив хвіртку і разом з сестрою ступили на подвір’я своєї нової господині. Вже на першому кроці Віка не стрималася і несміливо поцікавилася:

– То нічого, що ми без масок? Не боїтеся, що ми заражені?

Оксана на це запитання лише зневажливо пирхнула і іронічно кинула:

– Зараза до зарази не пристане.

І не звертаючи уваги здивування дівчини жінка дружелюбно запропонувала:

– Заходьте до хати, буде прилаштовувати нас на цю ніч.

Якщо зовні будинок Оксани ще хоч трохи нагадував традиційну сільську хату, то зсередини він мало чим відрізнявся від звичайної міської квартири. Новомодній ламінат на підлозі, стіни обклеєні мокрими шпалерами, підвісні стелі з гіпсокартону, дерев’яні двері зі скляними вставками, пластикові вікна прикриті квітчастими жалюзі-ролетами. Всюди ідеальна чистота й приємний затишок. У хлопця з дівчиною на якусь мить навіть склалося враження, що вони в гостях у котрогось зі своїх друзів, а не за багато кілометрів від рідної домівки.

Жінка відчинила одні з дверей й показавши невелику кімнату, весь інтер’єр якої складався з двох диванів, поцікавилася:

– Сподіваюся місця вам тут вистачить? Дивани розкладні. Спати можна вдвох.

І обернувшись до Вікторії задала не зовсім коректне запитання:

– А ти чия краля і з ким будеш ночувати?

Дівчина зачервонілася від обурення і вже хотіла дати різку відповідь, та Сашко встиг випередити сестру своїм роз’ясненням:

– Вона моя сестра і всі ми просто друзі.

– Ясно, – недовірливо всміхнулася Оксана. – Тоді і для неї знайдемо якусь місцину.

– Скільки ми вам за це будемо винуваті? – швидко змінив тему розмови юнак.