Розділ 3. ВИМУШЕНА ЗУПИНКА ПОСЕРЕД ГОРОХОВОГО ПОЛЯ

Не важко здогадатися, що пропозиція Володі все таки була прийнята друзями-мушкетерами. Не відразу, після багатьох вагань і довгих обговорень, що тривали в цей день до пізнього вечора. Зрештою, що їм ще залишалося робити в такій ситуації. Не сидіти ж до осені вдома. А так хоч яка-не-яка а розвага буде. Так думав кожен з хлопців збираючись в далеку дорогу.

Тато Володі з радістю посприяв проханню сина, зателефонував до давнього приятеля і колеги та швидко про все домовився. А от у Сашка вийшло все навпаки. Він знову полаявся зі своїми батьками, тож гордо відмовився їхати в гори на подарованому йому кросовері. Знову оте «обійдуся і без вас» призвело до того, що розпочати свою мандрівку компанія була змушена на їхній спільній машині. Цього старенького «форда» мушкетери купили цілком спонтанно. Володя випадково натрапив в Інтернеті на оголошення про його продаж. Андрій, що більш-менш розбирався на автотехніці авторитетно заявив, що за такі гроші машину варто б було придбати. Сашко після цього сказав, що нічого вагатися і оплатив більшу частину потрібної суми, решту хлопці додали зі своїх особистих заощаджень. Так у приятелів появився спільний автомобіль.

Компанійський «форд» був всім хороший, крім одної суттєвої дрібнички – він мав дуже норовливу вдачу. Проявлялося це тим, що підступна машина мала звичку зупинятися без видимих причини, у самий непідходящий для цього момент. Так трапилося і на цей раз. Не встигли вони проїхати й половини шляху, як клятий автомобіль спершу зачхав, потім кілька разів сіпнувся, а на кінець взяв й просто заглухнув посеред дороги.

– Приїхали греки, привезли цитрину, – сердито буркнув Сашко.

Андрій зі флегматичним спокоєм вибрався з-за керма і поліз колупатися під капотом «форда». Володя з Вікою, що до цього часу вели гарячу суперечку хто талановитіший Славко Вакарчук чи Олег Скрипка, враз зупинили свою дискусію і теж повилазили з машини. Була саме післяобідня пора. Сонце вже пекло не так жагуче як раніше, та й легкий вітер приємно обвівав обличчя.

Вимушена зупинка сталася на дорозі яку з обох сторін оточували неозорі поля гороху. Обвівши поглядом це неозоре зелене царство Володя запропонував дівчині:

– Підемо пройдемося.

– Куди, в поле? – витріщила від здивування Віка. – Ще чого доброго зґвалтуєш мене в цих джунглях.

– Не говори дурниць, – заспокійливо всміхнувся хлопець і вхопивши дівчину за руку потягнув в зелене море.

Ніскільки не пручаючись Віка дозволила Володі затягнути себе в зарості гороху. Коли вони відійшли від дороги на добрих півсотні метрів хлопець зупинився.

– А тепер що? – нетерпляче запитала дівчина.

Юнак зірвав кілька горохових стручків, вилущив з них на долоню з десяток маленьких горошин, і простягнув їх своїй супутниці.

– Що це? – здивувалася вона.

– Спробуй, – запропонував парубок.

Дівчина нерішуче кинула до рота кілька горошин, потім ще кілька і обличчя її розпливлася в блаженній посмішці.

– Смакота. Що це таке?

– Молодий горох.

– А хіба він такий буває? – Віка була корінна містянка і вочевидь горох бачила та куштувала тільки зі скляних банок, що стоять на прилавках супермаркетів.

– Саме такий він і є насправді, – пояснив юнак і відразу попередив. – Ти багато не їж, бо з незвички живіт може розболітися.

– Добре, не буду, – всміхнулася дівчина і проковтнувши ще кілька горошин раптом промовила. – Гарний ти хлопець, але такий нав’язливий.

– Чому нав’язливий? – вдавано образився Володя. – Ти мені дуже подобаєшся, от я за тобою й упадаю.

– Ага, так само як та на якій ти хотів одружитися? – іронічно хмикнула Віка. – Чи думаєш я не знаю про це. Якось випадково підслухала твою з Сашком розмову.

– То була моя помилка, – важко зітхнув парубок.

– Ти хоч її кохав? – не вгамовувалася дівчина.

– Не знаю, – зізнався Володя. – Тоді здавалося що кохав, а тепер розумію що то було просто захоплення.

– От бачиш який ти ненадійний та несерйозний, – повчальним тоном мовила Віка і закинувши до рота чергову партію горошин підсумувала. – Та годі про це. Повертаємося до наших. Подивимося, що вони там роблять, бідолахи.

Вийшовши з горохового поля на дорогу, хлопець з дівчиною побачили дивовижну картину. Біля їхнього поламаного «форда» стояв справжній сільський віз. Не те щоб такий стародавній, як ото малюють в підручниках історії, бо замість дерев’яних коліс мав сучасні автомобільні шини, але все таки реальний сільський віз у якого були запряжені двійко коней. На возі сидів підстаркуватий цибатий чолов’яга у засмальцьованій футболці й потертих джинсах. В руках незнайомець тримав смартфона і примруживши одне око вголос читав з його дисплея.

– Філологія – сукупність (єдність) гуманітарних наук: мовознавства, літературознавства, фольклористики, текстології, джерелознавства, риторики, палеографії тощо, які вивчають духовну культуру певного народу чи цивілізації через мовний і стилістичний аналіз літературних та інших пам’яток. Головним предметом її досліджень є тексти, а метою – його коментар та інтерпретація.

Закінчивши читати, фірман на якусь хвилину замислено завмер, напевне усвідомлюючи щойно отриману інформацію, а потім змовницьки підморгнувши хлопцям лукаво поцікавився: