Розділ 2. СВЯТКОВИЙ ПІКНІК В ЗАМІСЬКОМУ МАЄТКУ

Перш ніж вирушати на запланований заміський пікнік друзі мали виконати декілька невідкладних справ. Насамперед потрібно було закупитися деякими продуктами для святкового частування. Зробити це виявилося не так вже й просто. Те, що раніше було звичним і легким ділом, тепер перетворилося на суцільний квест. Карантин закрив всі ринки і більшість крамниць, а в тих що ще продавали потрібно було заходити невеличкими групками і з вже традиційними масками на обличчі.

Взагалі їхнє місто за останні місяці разюче змінилося. Колись життєрадісне, барвисте і світле воно тепер наче заціпеніло, стало похмурим і якимось непривітним. Завдяки пандемії, містян на вулицях значно поменшало, а ті що кудись ще поспішали виглядали доволі химерно в своїх масках, поверх яких зиркали перелякані оченята. Все це нагадувало кадри захопливого фільму про черговий світовий апокаліпсис. От тільки контролери з термометрами на вході в супермаркет, вже в котрий раз переконували, що вигадана фантастика стала моторошною реальністю.

Придбавши у супермаркеті все необхідне приятелі попрямували на квартиру Андрія. Його мама саме в цей день працювала до пізньої години і хлопець мав кілька домашніх справ. Нічого особливого – помити посуд, витягти одяг з пральної машини, пробрати квартиру. При допомозі друзів парубок справився з усім цим менш ніж за годину. Поки хлопець займався випраним одягом, Арамісові випала роль бути вправною посудомийкою, а Атосові довелося в той час героїчно орудував пилососом.

Тепер, єдине що їм залишалося, це забрати з собою останню учасницю їхнього святкування – Віку. Дівчина була молодшою сестрою Сашка і успадкувала від свої батьків всі ті ж самі риси що її старший брат. Довге русяве волосся, що сягало ледь не до спини, пронизливо карі очі, привабливі щічки на круглому личку відразу припали до душі Володі. Хлопець вже давно намагався завоювати її увагу, та у Вікторії був татків характер. На всі його залицяння вона лише зневажливо пирхала, а на компліменти відповідала глузливими кпинами. Та юнак не втрачав надії колись добитися свого, а Сашко по можливості допомагав йому в цих потугах.

Завчасно попереджена дівчина вискочила з під’їзду будинку і швидко прослизнула в салон автомобіля. Тут, знявши з обличчя маску, здивовано поцікавилася:

– І то вся ваша тусовка? Чи ще хтось буде?

– А тобі кого ще потрібно сестричко? – запитав Сашко й іронічно додав. – Твій кавалер вже з тобою, а я з Портосом мушкетери, нам і так добре.

– Тьху на вас, мушкетери дурноголові, – сердито буркнула Віка. – Знала б таке діло, нізащо б не погодилася з вами їхати.

З машини дівчина однак вилазити не стала бо прекрасно усвідомлювала, що під час карантину вона для себе кращої розваги не знайде. А ще Віка чудово знала, що ця трійця хлопців настільки здружилася, що потрапити в їхнє маленьке товариське коло, будь-кому просто нереально. Тому й нікого більше не запрошували. Навіть її взяли з собою, вочевидь, не через те що Сашко – старший брат, а тому що той причепливий Володя знову буде залицятися до неї.

Чмихнувши двигуном автомобіль незабаром вискочив з понурого міста й понісся до невеличкого дачного селища. Їхати туди було недалеко, не минуло й години як вони зупинилися перед масивними металевими воротами, за якими, серед вічнозелених ялинок та смерек, височів котедж батьків Сашка і Віки. Брат з сестрою частенько навідувалися сюди і нерідко навіть запрошували в гості своїх друзів та приятелів, тому Володя та Андрій вже без будь-якого пієтету переступили поріг розкішної садиби заможного бізнесмена.

Повитягувавши з автомобіля всі привезені з собою припаси, компанія взялася за приготування святкового частування. Хлопці почали смажити шашлики, традиційно показуючи який з кожного них неперевершений кухар. Гомін нескінчених суперечок «як», «коли» і «що» при цьому краще треба робити, лунав над цілим маєтком змішуючись з духмяним димом від палаючого вогнища, і під’юджуваний іронічними кпинами в’їдливої Вікторії.

Невдовзі все було готове до святкування. Сам пікнік вирішили провести тут же, на галявині перед котеджом. На траві розстелили великого коцика. Розставили на ньому тарілки з наїдками. Андрій з Володею, тримаючи шампури мов шпаги, принеси ароматні шашлики. Сашко дістав пляшку справжнього іспанського хересу з батьківських запасів. Знав, що той не буде за таке лаятися, бо вважає, що краще вже син хильне якогось хорошого алкоголю, чим буде труїтися невідомим шмурдяком.

Наливши приятелям в бокали вина хлопець виголосив нехитрий тост:

– Друзі-мушкетери, давайте вип’ємо за успішне закінчення першого курсу.

– За той рік навчання коли ми познайомилися і стали друзями, – додав Володя.

– За студентську дружбу, – і собі подав голос Андрій.

Віка хотіла було знову зіронізувати над хлопцями, та раптом здивовано зрозуміла, що ця чудернацька компанія вже вважає її своєю. Дівчина ледь помітно всміхнулася і мовчки зробила ковток виноградного напитку.

Коли з шашликом було покінчено і пляшка майже спорожніла, Сашко завів несподівану розмову:

– Хлопці, а як ми проведемо це літо?

Хлопці насупившись мовчали. Раніше у них був грандіозний план. Назбирати трохи грошей і влітку, разом, поїхати відпочити на якийсь закордонний курорт. З цих причин у них навіть була виникла суперечка, бо кожен з юнаків мав свою вподобану країну, де б хотів побувати. Врешті-решт згоди було досягнуто, та владно вмішалися реалії життя, пандемія, карантин, закриті кордони. Тепер про всі нещодавні мрії можна було забути як про прекрасний сон.