ЧАСТИНА ПЕРША. ЗАГАДКИ СЕЛА ЧОРТОПХАЙКА Розділ 1. ТРИ МУШКЕТЕРИ З ФАКУЛЬТЕТУ ФІЛОЛОГІЇ

Ідея відсвяткувати, за містом, успішне завершення першого курсу навчання в університеті прийшла до друзів цілком спонтанно. Ініціатором такої задумки став, традиційно, невгамовний Сашко, батьки якого й були власниками заміської садиби. Саме там, за пропозицією хлопця, варто би було відзначити таку знаменну для їхньої компанії подію. Приятелі парубка погодилися на цю затію без будь-яких заперечень, адже якогось іншого, прийнятного варіанту у них фактично не було. Через той клятий корона-вірус всі розважальні заклади країни знаходилися на суворому карантині тож весело та безтурботно відпочити можна було тільки таким чином.

Насправді затія Сашка була не такою вже й поганою, як могло видатися на перший погляд. Батьки у юнака були достатньо заможними, їхній дачний будинок нагадував маленький палац, а святкова компанія там мала зібратися достатньо малочисельною. Фактично це була та невеличка ватага хлопців, котру всі їхні знайомі тепер поважливо називали «три мушкетери», і які здружилися саме завдяки навчанню в університеті. Якраз там, на першому курсі вони познайомилися і незабаром стали друзями-нерозлийвода.

Їх і насправді було троє, як і у славнозвісних пригодницьких романах Олександра Дюма. Тільки якщо у відомому історичному епосі знаних героїв зібрала до купи буйна фантазія талановитого французького письменника, то в буденній реальності хлопців звів в один приятельський гурт їхній філологічний факультет. Кожен зі студентів потрапив туди своєю незвичною життєвою стежиною, і кожен з них був по своєму особливим, оригінальним та неповторним.

Інколи як «не від світу цього» траплялося поводив себе той же Сашко. Старший син багатого бізнесмена-батька і красивої моделі-мами, він примудрився взяти часточку від кожного з них. Від матері отримав миловидне обличчя, яскраво-карі очі і густу русяву чуприну на голові. А от від батька – норовливий характер та запальну вдачу. В результаті вийшла така ось собі гримуча суміш з ангельської зовнішності і демонської поведінки, через яку найближчі друзі жартома звали його – Арамісом.

Ангельська зовнішність хлопця причаровувала всіх дівчат їхнього університету одним лиш своїм виглядом, а демонська поведінка, власне, й привела юнака на філологічний факультет. Він ж бо вирішив довести таткові, що здатен чогось досягнути в житті самотужки, що не все в цьому світі вирішують гроші та зв’язки, що він вибере собі ту професію яку буде вважати за потрібне. Ну й напевне на зло всім рідним та знайомим, замість престижних фінансів, юриспруденції і менеджменту вирішив стати мовознавцем.

Владний батько Сашка спершу сприйняв дивакувату витівку свого сина «в штики», влаштував з цієї причини гучний скандал під час якого назвав затятого хлопця «віслюком і недоумком». Та згодом, згадавши яким сам був впертим і неслухняним в юності змирився з рішенням «нерозумного дитяти», хоча й не припиняв спроби «навернути» парубка в лоно бізнесу та комерції. Тим чоловік не лише згасив домашній конфлікт, але й зберіг хороші, дружні відносини з сином.

Зовсім іншою склалася ситуація з вибором навчального закладу у Володимира. Парубок зростав у цілком благополучній сім’ї, де мама вчителювала в гімназії, а батько був деканом університету. Незважаючи на інтелігентну, культурну атмосферу що панувала у них вдома, гіршого хулігана та відчайдушного шибайголови за хлопчика важко було знайти. Вже в підлітковому віці Володя прославився цілою чередою бездумних пустощів, що в випускному класі ледь не перейшли за межі де панує кримінальна відповідальність. Не минало й тижня, щоб когось з батьків хлопця не викликали на серйозну розмову до директора школи.

Після кожної чергової витівки юнака подруги мами відкрито говорили, що за ним в’язниця плаче, а солідні колеги батька, скрушно хитаючи головами, бурмотіли, що він пропаща дитина. Почасти так воно й було. В свої шістнадцять років парубок наробив стільки помилок та дурниць, що можна було б книжку написати. Остання вибрик й привів його в стіни університету. Сталося це після того як Володя пристрасно захопився неповнолітньою сусідкою й прийшов до батьків зі звісткою, що буде на ній одружуватися.

Батько хлопця, що славився колосальною терплячістю і феноменальною флегматичністю, тоді не стримавшись, зірвався і поставив сину простий ультиматум. Або він іде навчатися в університет, або нехай готується до служби в армії. Можливо там солдатська муштра і військові порядки хоч трохи виб’ють дурощі з його не розумної голови. До армії Володі іти зовсім не хотілося, та й почуття до коханої дівчини незабаром десь зникли, тож хоч-не-хоч, а юнакові довелося виконувати вимогу татка. В університеті парубок відразу ж став своєрідним ватажком їхньої компанії за що й отримав від приятелів прізвисько – Атос.

Третій «мушкетер» Андрій, потрапив у царство філології через життєве безвихіддя. Син мами-одиначки він не мав ні відповідних коштів ні потрібних зав’язків щоб вступити на якийсь більш-менш престижній факультет, тому вибирати з місцем навчання йому особливо не доводилося. Єдине, що у хлопця було так це клепка в голові і нестримна жага до знань. Школу парубок закінчив на відмінно тож самотужки подолав всі перешкоди для того щоб все-таки стати студентом-філологом.

За невисоку коренасту поставу товариші асоціювали Андрія з Портосом, хоча мабуть тільки зовнішність й робила його подібним до легендарного мушкетера. За своєю натурою це був тихий, спокійний і навіть сором’язливий юнак. Врівноважена вдача, миролюбний характер, кмітливий розум хлопця нерідко вгамовували впертий норов Сашка й бешкетну безрозсудність Володимира. Мабуть тому юнакові завжди вдавалося знаходити підхід до своїх друзів, і навіть траплялося й таке, що своїм впливом залагоджував суперечки між ними.