Розділ 2. Подорож у невідоме

Після того, як Геннадій і Петро ознайомилися з загадковим каменем, вони вирішили, що першим кроком у їхньому розслідуванні буде відвідування місцевої бібліотеки. Вони сподівалися знайти інформацію про символи, які бачили на камені.

Бібліотека розташовувалася в центрі села, в старовинному будинку з високими вікнами і важкими дерев'яними дверима. Усередині було прохолодно і тихо, а запах старих книг наповнював повітря. Завідувачка бібліотеки, пані Олена, зустріла їх з усмішкою.

— Геннадію, Петре, раді вас бачити! Що привело вас до нашої скромної бібліотеки сьогодні? — запитала вона, відкладаючи книгу, яку читала.

— Пані Олено, нам потрібна ваша допомога, — почав Геннадій. — Ми шукаємо книги про стародавні руни або символи. Можливо, ви зможете нас направити.

Олена задумливо подивилася на них, а потім кивнула:

— У нас є кілька старовинних томів у відділі історії. Я проведу вас туди.

Вона повела їх до задньої частини бібліотеки, де стояли високі полиці з книгами, покритими пилом. Деякі з них виглядали такими старими, що здавалося, що їх сторінки можуть розсипатися від одного дотику.

— Ось тут, — сказала Олена, вказуючи на декілька томів. — Я не впевнена, чи знайдете ви те, що шукаєте, але спробувати варто.

Геннадій і Петро вдячно кивнули і почали обережно переглядати книги. Через деякий час Петру вдалося знайти книгу з ілюстраціями, схожими на символи на камені.

— Геннадію, подивись сюди, — сказав Петро, показуючи на одну з сторінок. — Це схоже на те, що ми бачили.

Геннадій нахилився, щоб краще розгледіти. Символи дійсно були подібними, але їх значення залишалося загадкою.

— Тут написано, що ці символи використовувалися в ритуалах у стародавніх культурах, — прочитав Петро. — Можливо, це пов'язано з якимось місцевим культом чи легендою.

— Виходить, ми маємо справу не просто з випадковими знаками, — сказав Геннадій. — Але звідки вони взялися в нашому лісі?

Петро знизав плечима:

— Це ми і маємо з'ясувати. Можливо, нам варто поговорити з місцевими старожилами. Вони можуть знати про якісь легенди чи історії, які передавалися з покоління в покоління.

З цим рішенням Геннадій і Петро залишили бібліотеку, обмірковуючи наступний крок. Вони вирішили навідатися до діда Миколи, найстарішого мешканця села, який славився своїми розповідями про давні часи.

Дід Микола жив у невеликій хаті на околиці села. Він сидів на лавці перед будинком, гріючися під сонцем, коли Геннадій і Петро підійшли до нього.

— Добрий день, діду Миколо, — привітався Геннадій. — Ми прийшли до вас за порадою.

— Хлопці, що вас привело до старого Миколи? — запитав дід, всміхаючись і показуючи на лавку поруч із собою.

Петро почав розповідати про камінь і знайдені символи, поки Геннадій уважно стежив за реакцією старого.

Дід Микола замислився, слухаючи їхню історію.

— Ви кажете, символи на камені? — нарешті заговорив він. — Це може бути пов'язано з легендою про затонулий храм, про який мені розповідала моя бабуся.

— Затонулий храм? — здивувався Геннадій. — Розкажіть нам більше, будь ласка.

— Кажуть, що багато століть тому тут був храм, присвячений стародавньому богові, — почав дід Микола. — Але з якихось причин він був похований під землею, і лише деякі його частини залишилися на поверхні.

— І ви вважаєте, що цей камінь може бути частиною того храму? — запитав Петро.

— Можливо, — сказав дід, знизуючи плечима. — Але це лише легенда. Проте, якщо ви справді хочете дізнатися більше, вам слід знайти професора Ковальчука. Він археолог і проводить дослідження в цих краях.

— Дякуємо вам, діду Миколо, — сказав Геннадій. — Ми обов'язково звернемося до професора.

На цьому їхня зустріч завершилася, і Геннадій з Петром вирушили на пошуки професора Ковальчука, сповнені нових надій і питань. Їхня подорож до істини тільки починалася, і вони були готові до будь-яких викликів, які чекали попереду.