Розділ 13

Ярослава

Минає декілька місяців. Антон Вадимович справді допоміг з ремонтом у мого сусіда.  За це сказав, що я винна йому  обід. І ось сьогодні я запросила його на обід.

-Ярославо, а якщо я трохи підкориктую твої плани?- питає, бос, коли ми виходимо на вулицю.

-Тобто?- питаю я зацікавлено.

-Ми пообідаємо в одному цікавому місці.- каже інтригуюче.

-Це ж де?- питаю я.

-Секрет. Не все одразу. Трохи почекай.- каже загадково всміхаючись.

-Звучить інтригуюче і цікаво.- кажу я сідаючи в машину.

 - Це місце дуже красиве. Я впевнений, що воно тобі сподобається.- каже всміхаючись.

За ці декілька місяців фіктивних стосунків ми стали ближчими з Антоном Вадимовичем. Мені дуже приємно знаходитись в його компанії. А щодо нього, то мені здається, що він не зводить з мене погляду. Я іноді не можу зрозуміти це реальність чи вигадка.

-Про що задумалась?-питає бос, поглядаючи на мене.

-Про ваше цікаве місце.- кажу я.

-Про твоє.- поправляє мене.

-Ми ж зараз самі.- кажу соромлячись.

-Тим паче. Називай мене на «ти».- каже він до мене.

-Незвично. Ви ж мій бос.- кажу я.

-А ще  сподіваюсь ми друзі. А друзів потрібно називати на «ти».- каже чоловік.

-Мабуть, ти правий.- кажу я.

-От і добре. Ми вже приїхали.- каже чоловік, зупиняючись біля невеличкого озера.

Виходджу з машиниі бачу, що тут дуже гарно. Навколо дерева, тиша і дуже красиве озеро з дзеркальною водою.

-Звідки ти знаєш про це місце?- питаю я оглядаючись навколо.

-Це місцея знайшов колись, коли мені було дуже погано. Побувши тут я зрозумів, що всі проблеми можна вирішити, лише прикласти для цього трохи зусиль.

-Почекай, але я ж мала пригостити тебе обідом?!- кажу я.

-Давай цього разу це зроблю я.- каже чоловік і дістає з багажника пледи і кошик з їжею.

-Добре. Я допоможу. Забираю пледи і розстеляю їх на березі озера.

Антон Вадимович в цей час розкладає смаколики.  Смакуємо нашим обідомі розглядаємо рибу, яку добре видно через прозору воду.

-Тут справді дуже гарно.- кажу я.

-Так, гарно. Але ти ще гарніша.- каже дивлячись в мої очі.- Ярославо, я хотів тобі сказати, що ти подобаєшся мене по-справжньому. І я б дуже хотів, щоб у  нас були не фіктивні побачення, а справжні.- каже чоловік беручи мене за руку та дивлячись в очі.

-Я незнаю, що тобі відповісти.- кажу я відчуваючи шалений ритм серця.

-Скажи, я тобі подобаюсь? – питає бос, а я мабуть червоніша за помідор.

-Так. Але…- кажу невпевнено.

-Що не так?- питає менеі лагідно гладить мої долоні.

-Просто я зустрічалася з твоїм братом і ти…- кажу я, але мене перериває бос.

-Для мене неважливо, що було в минулому. Я хочу, щоб у нас було своє власне майбутнє.- каже він та бере моє обличчя в долоні.

-Але ж…- кажу я, але мої слова зникають в ніжному та солодкому  поцілунку.

Коли поцілунок закінчується зустрічаюся поглядом  Антоном Вадимовичем.

-Все буде добре, довірся мені каже бос та огортає в свої ніжні обійми.

 Ми сидимо так деякий час доки не  починає вечоріти.

-У тебе ще сьогодні зустріч з Шевченком.- нагадую я.

-Я її переніс на завтра.- каже знову мене дивуючи.

-Коли ти встиг?- питаю здивовано.

-Що не зробиш для своєї коханої дівчини.- каже лоскочучи обличчя своїм подихом.

-Коханої?- перепитую.

-Авжеш. Адже закохався в тебе з першого погляду.- каже бос знову цілуючи в губи.

Так ми сидимо доти, поки сонце не починає сідати.

-Час їхати, але мені б дуже хотілося лишитися тут з тобою назавжди.- каже  мій хлопець, цілуючи в маківку.

-І мені.- кажу тихоі всміхаюся мабуть на всі 32.

Ми збтраємо речі для пікніка та сідаємо в машину.  Всю дорогу ми слухаємо романтичну музику та тримаємося за руки. Я відчуваю себе дуже щасливою. Все таки щастя, це кохати і бути коханою та комусь потрібною. Прощаємося під будинком ніжним поцілунком.

-До завтра, моя кохана.- каже обпікаючи своїм подихом.

-До завтра.- кажу я і звільняюся з бажаних обіймів.

Доходжу до будинку і махаю рукою на прощання, окрилена заходжу  у квартиру. Лунає дзвінок телефону. Дзвонить тато.

-Так, тату.- кажу я.

-Доню,  у нас дещо сталося. Повернулася ваша мама.- каже він, а я від шоку сповзаю на стілець в коридорі.

-Що?- перепитую, думаючи, що мене почулося.