Розділ 12

Ярослава

-Чого ви причепилися до Ярослави і Антона? Невже ви не бачите, що вони кохають одне одного? Минуле є у кожного з нас. А все інше легко перевірити почуттями. Тому залиште їх у спокої.- каже на наш захист Маргарита Семенівна, коли поцілунок закінчується.

Ми ще декілька хвилин дивимося в очі оде одного, а потім мій «наречений» принортає мене в свої обійми і цілує в лоб. Вдихаю знайомий запах і відчуваю себе в безпеці в його обіймах.

-Ми напевно вже поїдемо, правда кохана?- питає вже в мене.

-Так.- кажу нарешті звільнившись з обіймів.

-Я вас проведу.- каже Вікторія Ігорівна.

Виходимо на вулиці де здіймається сильний вітер та починає накрапати дощ.

-Може залишитеся на ніч?- питає мама Антона дивлячись на небо.

-Ні, ми поїдемо. Будемо їхати обережно.- каже Антон Вадимович обіймаючи і цілуючи жінку.

-Мене не підкинете?- питає Кирило, виходячи на поріг.

-А де твоя машина?- питає його брат.

-Сьогодні віддав в ремонт. То підкинете?- питає він.

-Добре. Сідай.- сказав холодно чоловік.

 Ми сіли всі в машину і рушили. На вулиці почалася справжня злива, видимість була майже нульова, тому через сто метрів від будинку бос зупинив машину.

-Оце негода!- сказав бос.

-Так. Твоя наречена мабуть злякалася. Адже вона боїться грози. Чи не так?- питає дивлячись на мене в дзеркало.

-Ясю, ти справді боїшся грози?- спитав стривожено бос дивляись на мене.

А я злякано дивилася то на одного то на іншого. Поки бос не взяв мене за руку і не поцілував щічку.

-Все буде добре. Гроза скоро скінчиться. Ти не сама.- сказав він, погладжуючи мені руку і спину.

-Так. Добре.- кажу я трохи заспокоївшись.

-Навіщо ти влаштував це шоу сьогодні братику?- питає Кирило.

-Шоу у нас любиш влаштовувати ти, а я справді кохаю Ясю.- каже бос дивлячись на мене.

-А чи кохає тебе вона? Нещодавно ми дуже добре проводили з нею час.- каже двозначно Кирило.

-Кирило, не вигадуй того чого не було. Ми проводили гарно час, але не більше. Далі поцілунків в нас нічого не було.- кажу я.

-Але могло б бути…- каже з посмішкою

-Могло, якби ти мене не зрадив.- кажу я сердито.

-Ти ще сердишся на мене? Значить щось відчуваєш?- питає всміхаючись.

- Ти колись люби когось окрім себе?- питаю витираючи непрохані сльози.

-Так, звісно, мою маму  Уляну Степанівну.- каже він.

-Все з тобою ясно.- кажу я.- Вже дощ притих, може поїдемо?- питаю я Атона.

-Так, звісно.- каже він і ми рушаємо.

Їдемо мовчки. Зупиняємося біля будинку, де живе Кирнило. Він виходить та йде хлопнувши дверями.

-Нарешті він пішов.- каже Антон.- Вибач, за все, що тобі довелося пережити.-каже   чоловік.

-Нічого. Все добре.- кажу я.

-Пробач, що порушив твої кордони, за поцілунок.- каже він дивлячись на мене.

-Нічого, я розумію, що це потрібно було для бабусі. Вона до речі бцла дуже рада.- кажу я.

-Ну, так, для бабусі.- каже бос звертаючи погляд у вікно.- я відвезу тебе додому, ти мабуть дуже втомилася.- каже бос і заводить двигун.

Дорога минає в тиші і ми нарешті дістаємося мого дому. Я прощаюся з босом і йду до квартири.  Втомлено заходжу до квартири і помічаю воду, що тече з ванної. Лунає дзвінок в двері.

-Сусідко, ви нас заливаєте, відкривайте.- волає якийсь чоловік.

-Втомлено хапаюся за голову і мчу до ванної, перекривати кран, а потім відчиняти двері.

-Ти взагалі? Я тільки ремонт зробив? Що тепер робити?- кричить чоловік.

-Я все відшкодую.- кажу я втомлено.

-Звісно відшкодуєш! Тільки не відшкодуєш!- погрожує сусід і насувається, як хмара.

-Що тут відбувається?- запитує знайомий голос.

-Ця дівчина мене залила!- кричить він.

-Давайте з вами поговоримо.- каже сусіду Антон Вадимович і йде з ним в бік його поверху.

Я ж мчу вимочувати воду. Коли вже половини води вимочена, лунає дзвінок в двері. В вічко бачу боса і відкриваю двері.

-Я поговорив з твоїм сусідом і ми про все домовилися.- каже він.

-Про що все?- питаю далі вимочуючи воду.

-Про ремонт. Я  особисто випрвлю йому стелю у ванній. Там до речі не так і багато натекло.- каже він.

-Дякую, але не треба було.- кажу я.

-Треба. Ти допомогла мені, а я тобі.- каже він.

-А чому ви повернулися?- питаю я.

-Ти забула  свою сумочку.- каже кладучи сумку на столик.