Розділ 11

Ярослава

Ось і настав вечір зустрічі з батьками боса. Так, я все таки погодилася на цю авантюру! Одягнена в зелену сукню в дрібний горошок та чорні туфлі на підборах з романтичними локонами та легким макіяжем я поспішала на цю зустріч. Біля будинку вже чекало авто Антона Вадимовича. Сам чоловік чекав мене біля машини в своєму гарному костюмі. Робачивши, що я вийшла він провів мене поглядом до самої машини.

-Доброго вечора.- привіталася я.

-Доброго.- сказав він хриплим голосом.- Ти дуже гарно виглядаєш.- сказав він нарешті.

-Дякую.- сказала я і відчула, як від його слів моє серце почало стукати сильніше.

-Сідай.- каже він та відчиняє мені двері машини.

-Дякую.- кажу я вмостившись на ньому зручно.

Бос сідає за руль і ми починаємо рухатись.

-Давай проговоримо нюанси через які ми можемо втрапити в халепу. – каже бос.

-Давайте.- кажу я.

-По-перше – називаємо одне одного на «Ти». Адже буде дивним, що наречені одне одному «Викають».- каже бос.

-Добре.- погоджуюся я.

-По-друге. Називай мене просто на  ім’я. А по-третє нам потрібно продумати нашу історію кохання, адже мій брат буде теж на вечері і вставить своє слово щодо неї. – каже бос.

-Може скажемо, що працювавши разом  щодня помітили, що закохалися.- пропоную я.

-Можливо ти права Ясю. Ти не проти, що я тебе так називатиму? – питає бос.

-Ні.- кажу  я, відчуваючи якесь безмежне хвилювання знаходячись поряд і розмовляючи  з босом.

За розмовами дорога минає непомітно і ми прибуваємо на місце зустрічі. Виходимо з машини і Антон Вадимович бере мене за руку. Я відчуваютремтіння в тілі і дивлюся в його очі, що дивляться в мої.

-Ну, що гра почалася?- каже він і ми заходимо в будинок.

Тут нас вже зустрічають батьки та бабуся, що сидить в кріслі. Кирила поки я не бачу. Сподіваюся, що його сьогодні не буде.

- Доброго всім вечора.- вітається Анотон Вадимович.

-Доброго вечора.- вітаюся я.

-Доброго вечора.- вітаються господарі дому.

-Ну, що знайом нас з своєю нареченою.- каже мабуть мама Антона Вадимовича.

-Це Ярослава. А це моя мама Вікторія Ігорівна.- представляє мене бос.

-Приємно познайомитися.- кажу я.

- І  мені.- каже  з нещирою посмішкою жінка.

-  А це мій тато Вадим Олександровия.- представляє мене батькові.

-Приємно познайомитися.- каже цілуючи  мені руку.

-Ну, з бабусею ти вже знайома.- каже чоловік.

-Я дуже рада, що мій внук нарешті помітив скарб, що був під його носом і нарешті кинув ту Жабу.- каже бабуся мені всміхаючись.

-Жанна теж була гарною дівчиною і Антон доречі її дуже любив.- каже на захист колишньої боса Вікторія Ігорівна.

-На щастя, все колись закінчується і хворе кохання також.- каже бабуся захищаючи внука.

-А давайте ми більше не будемо згадувати мою колишню - каже бос.

-Тоді сідайте за стіл. Повечеряємо і заразом поговоримо.- пропонує батько Антона Вадимовича.

Ми сідаємо всі за стіл та починається опитування «Що?Де? Коли?». Нащастя Антон Вадимович відповідає на всі питання, а коли відповідаю я то підтримує мене ніжно обіймаючи за талію. Нарешті вечеря закінчується і ми йдемо в сад. Мій «наречений» проводить мені екскурсію по території будинку і ми мило проводимо час доки я не бачу знайому фігуру, що заходить на подвір’я будинку. Серце стискається від страху невідомості. Бачачи мій погляд бос пригортає мене в свої обійми. Дивимося одне на одного на відстані подиху.

-Не бійся, я не дам тебе образити.- каже бос розуміючи мої хвилювання.

-Які люди! Братику!Ярославо! Ви що разом?- питає дивлячись на наші обійми.

-Так. А ти маєш щось проти?- питає Антон в Кирила.

-Та ні. Просто дивно, що ця дівчина вміє швидко знаходити заміну.- каже Кирил знущаючись з мене.

-Ти швидше її знайшов. А можливо я й не була ніколи тобі важливою.- кажу я з гіркотою в голосі.

-Але ж ти зараз з моїм братом. Тому, мабуть недовго ти плакала. І  ми з тобою схожі.- каже Кирило.

-Не схожі. І щоб я не бачив, щоб ти ображав мою наречену.- каже бос гнівно дивлячись на брата.

-Кого? Наречену?Швидко у вас все якось. Ще недавно вона зі мною була.- каже Кирило.

-А тепер ми разом і ми любимо одне одного.- каже бос братові.

-Ну тоді кохання вам побільшу і діточок як на небі зірочок.- каже Кирило і йде.

-Ти як?- запитує бос, оглядаючи мене.

-Нормально. Рано чи пізно ми мали зустрітися. – кажу я.

-Нічого. Все що не робиться – на краще.- каже бос мене обіймаючи.