Розділ 9

Ярослава

-Мій брат вміє задурити голову. Такий вже він є. Має творчий підхід до завоювання жіночих сердець. Колись він таким чином забрав мою кохану. ЇЇ звали Настя. Ми з нею навчалися на одному курсі університету. На святкуванні мого Дня народження я познайомив їх з братом. Після того в нас пішов розлад. Вона закохалася в нього і кинула мене. Але брат скориставшись її наївністю та отримавши бажане покинув її вагітну.   Я пропонував їй одружитися, допомагати з дитиною, але вона не прийняла мою допомогу і зникла. Брат же знайшов собі іншу протеже. Цього разу мою помічницю. Кирило просив шпигувати за мною, та розказувати про всі справи компанії, а потім переманив її до себе. В той час я дуже багато втратив вигідних контрактів. А тепер до його рук потрапила ти. Я намагався тебе попередити та вберегти, але ти нажаль, вже потрапила в пастку.- каже мені бос, витираючи сльози.

-Вибачте, що я вас підвела.- кажу крізь сльози.

-Ой, Ясю.- каже він та обіймає, а я продовжую плакати на його плечі.

-Поїхали,  в готель.- каже бос, уважно дивлячись на мене.

-Добре.- кажу я..

Ми сідаємо в машину і рушаємо в дорогу. Мабуть від пережитого стресу вимикаюсь на пів дорозі.

-Ярославо, прокинься.- каже бос мені тихо.

Відкриваю очі і зустрічаюся з його турботливим поглядом.

-Ми приїхали.- каже до мене.

Відстібаю ремінь та виходжу з машину. Антон Вадимович теж виходить та зачиняє машину. Йдемо мовчки, їдемо ліфтом  на сві  й поверх.

-Доброї ночі.- кажу я.- Дякую за все.- кажу і відчиняю ключем свою кімнату.

-Доброї ночі, Ярославо.- каже бос.

Ніч минає неспокійно, прокручую все те, що пережила з Кирилом. Чи була я щасливою в цей момент? Мабуть. Але постраждала від своєї наївності. Засинаю вже під ранок розбитою.

 Вранці прокидаюся від стуку в двері.

-Хто там?- питаю одягнувши халат.

-Ярославо, це я.- каже Антон Вадимович.

Відкриваю двері і бачу боса вже при параді.

-Доброго ранку. Ти як?- питає оглядаючи мене.

-Все добре, дякую.- кажу я і уявляю, як я зараз виглядаю з чорними колами під очима.

-Давай поснідаємо, а потім вирушимо додому.- каже бос.

-Не будемо більше боротися за контракт?- питаю я.

-Ні. Знайдемо іншого замовника. Мабуть брат переманив його до себе раніше.- каже він. – Тож  збирайся на сніданок. Чекаю.- каже бос.

-Добре.- кажу я.

Одягнувшись та привівши себе в порядок  йду на ресепшин, де на диванчику вже чекає бос. Він якось дивно мене оглядає , а потім ми їдемо снідати.

- Я вже знайшов новий для нас контракт. Це мій друг Олег. Він живе у Львові. Йому потрібна реклама мережі кондитерських, які він нещодавно відкрив. Тому їмо і їдемо до нього на зустріч.

-Добре.- каже радісно, смакуючи смачним десертом.

-Ти, як дитина.- каже бос і бере серветку і намагається витерти мені кутик рота.

 Я в цей час намагаюся забрати серветку, і наші руки торкаються. Відчуваю ніби мене вдарило струмом. Бос забарає руку.

-Вибач, я не мав.- каже чомусь хрипло і опускає погляд.

-Десерт був дуже смачним, я не помітила, як забруднилася.- кажу я, червоніючи.

В цей час босу дзвонить наречена.

-Так, Жанно.- каже в слухавку.- я відійду,- а це вже мені.

Чому Кирило, не такий, як мій бос? За що я його полюбила? Чи може це і не кохання взагалі? Що я відчула, коли наші руки доторкнулися одна до одної?

-Ну що поїхали?- перервав Антон Вадимович мої думки.- Про що задумалася?- питає усміхнено.

-Про життя. Про те, чи зможу я бути колись щасливою.- кажу я.

- Звичайно зможеш. А зараз мушемо їхати, бо на нас чекають.- каже бос оплачуючи рахунок.

Зустріч повинна відбутися за містом, тому їдемо туди. На місці ми бачимо великий будинок з собакою, та господарем. Що чекає на нас на вулиці.

-Ну, нарешті ми зустрілися!- каже  друг мого боса.

-Так, скільки літ, скільки зим!- каже Антон Вадимович та обіймає друга.

-А хто ця юна леді з тобою?- запитує помітивши мене.

-Це моя помічниця, Ярослава.- каже бос.

-Дуже гарна дівчина. Дуже жаль, що я вже одружений. А от в тебе ще є шанс.- каже підморгуючи мені.

-Яж з Жанною зустрічаюсь.- каже Антон Вадимович.

-Не сміши мої капці. Бачив я цю Жанну. Стерво мабуть ще те.- каже він трохи тихше.

-Олеже, давай не будемо.- каже бос.

-Давай. Заходьте, ласкаво просимо. Там вже моя Марічка зачекалася. Якої тільки смакоти не наготувала!- каже він запрошуючи  нас в будинок.

-Доброго дня.- вітамося з господарями дому.