Розділ 8

Ярослава

Вже минуло декілька місяців, як ми зустрічаємося з братом мого боса. Поки що я вмовила Кирила нікому нічого не говорити про наші стосунки, але  з кожним днем мені все складніше приховувати правду від свого боса. Чому я не скажу йому правди? Мабуть не хочу втратити свою роботу. Завдяки їй я змогла винайняти собі окрему квартиру недалеко від офісу. Завдяки мені Захар почав зустрічатися з Вірою. Тому я так би мовити лишила їх вдвох. Та  й Кирило тепер міг мене провести не лише до будинку, а й до квартири. Більшого я поки не пропонувала, та й він  поки вів себе як джентельмен. Де ми з ним тільки не були: і в зоопарку, і в цирку, і каталися на  човні і стрибали з парашутом, і ходили на пікнік. Тобто щоразу хлопець дивував мене чимось цікавим та незвичним. Ми пізнавали одне одного і я розуміла, що він дуже уважний , а також він любить планувати свої майбутні дії.  Одногоразу він навіть мені сказав, що має план мого завоювання. Мені дуже приємно перебувати в його компанії і мені здається, що я закохалася в хлопця.   До речі Віриному батьку зробили операцію та хімію і тепер чекають гарних аналізів. Антон Вадимович дав мені номер фонду, що допомагає людям з таким діагнозом. Тому ніби життя налагоджується. Може ось воно щастя? Коли всім добре, всі здорові?

Сьогодні я як завжди прийшла на роботу. Через десять хвилин прийшов мій шеф та зачинився в кабінеті.

-Ярославо, зайди до кабінету, будь ласка.-  покликав мене бос.

Зайшла до кабінету і побачила гору паперів, що лежала на підлозі.

-Щось сталося?- спитала я.

-Так. Я шукаю один документ. Ти не бачила договір з  Виноградовим?- питає він розбираючи парери.

-Він був у вас вчора на столі. Я принесла  його вам на підпис.- кажу я.

-Допоможи знайти. Потрібно терміново його набрати. Вони хочуть нас кинути і перейти в фірму брата. Я хочу з ними поговорити.- каже бос стурбовано оглядаючи папери.

- А хто вам про це сказав?- питаю, перебираючи папери.

-Так сам Кирило і сказав.- каже, а я почуваю себе ніяково під його поглядом.

-Мій брат ще той планувальник-махінатор. Завжди намагається забрати в мене все найкраще.- каже Антон Вадимович.

В цей час мені дзвонить той, про кого ми говорили.  А я вимикаю телефон.

-Хлопець?- питає бос, бачачи, що я вже втретє збиваю дзвінок.

-Так.- кажу червоніючи.

-Може відповіси. Раптом щось важливе.- каже бос мені.

-Пізніше наберу. – кажу я.

Потім приходить повідомлення. : «Вийди на парковку. Чекаю.»- пише Кирило.

Щоб не провокувати його приходити сюди спускаюсь вниз відпрошуючись у боса. А там мене чекає величезний букет квітів і Кирило в авто.

-Привіт. А я вже за тобою скучив.- каже Кирило, цілуючи мене в щоку.- Я їду  в термінове відрядження і дуже хотів тебе побачити.- каже він беручи мене за руку.

-На довго?- питаю я засмучено.

-На декілька днів, може тиждень.- каже хлопець.

-А куди?- питаю

- У Львів.- каже.- Будеш за мною сумувати?- питає він.

-Мабуть.- кажу я.

Ми ще деякий час сидимо в машині, а потім він їде.

Повертаюсь з букетом квітів і ставлю їх у вазу.

-Від кого така краса?- питає Віка, що застає мене, коли ставлю вазу собі на стіл.

-Від хлопця.- кажу всміхаючись.

- Гарний букет. Мабуть закоханий дуже.- каже вона нюхаючи квіти.

-Я сподіваюся, що так.- кажу я.

-А ти?- питає Віка.- Кохаєш його? – дивиться на мене.

-Так. Мабуть.- кажу невпевнено.

-Щось у вас поки все не певно.- каже Віка.

-Поки так. Вибач, маю працювати.- відповідаю я і починаю працювати, думаючи про Кирила.

-Ярославо, забронюй будь ласка нам  квитки на завтра до Львову.- каже бос підходячи до мене.

-На завтра?- питаю здивовано.

-Так. Це терміново. Гарний букет. Мабуть твій хлопець дуже любить, або ж хоче вразити.- каже оглядаючи квіти.

Червонію від  його слів, а ще від брехні, яку маю ховати.

-Добре. Зараз замовлю. Готель на скільки днів бронювати?- питаю записуючи в блокнот.

-Десь на 5 днів.- каже бос дивлячись на мене.

-Ще щось?- питаю в боса.

-Та ні нічого. Працюйте Ярославо.- каже Антон Вадимович і йде.

Видихаю та починаю працювати. Залишок дня минає швидко і ось я вже втомлена вдома збираю речі, бо завтра вранці рано потяг до Львова.

Ранок зустрічає сонячною погодою, що не вимовно  підвищує настрій. Вчора ввечері Кирило обмежився лише повідомленням: «Приїхав. Все добре. Цілую».  Наші побачення були поки обмежені поцілунками, але час проведений разом незабутній. На пероні я зустріла злого та невиспаного  боса.

-Доброго ранку.- привіталася я, підходячи до нього.