Розділ 3

Ярослава

-Ярославо, попрошу вас обмежити спілкування з Кирилом Олександровичем, оскільки він наш конкурент.- каже мій бос грізно, коли ми заходимо до кабінету.

-Але…- хотіла сказати я, та бос ще раз грізно глянув на мене і я замовкла і лише кивнула.

-Я радий, що ми зрозуміли одне одного. А тепер до справи. В моєї бабусі скоро ювілей – 85 років і цього року моя черга готувати свято. Ресторани, та кафе  моя бабуся не бажає, а хоче чогось незвичайного. Оскільки  в мене не вистачає на це часу, то порошу вас зайнятися приготуваннями.- каже бос.

-А що полюбляє ваша бабуся?- питаю я.

-Вона все життя провела  на фермі, яку створили її батьки. Полюбляє квіти, тварин. Можливо я вас до неї відправлю і ви все дізнаєтесь з перших вуст?- питає бос.

-Було б добре. – кажу я.

-Тоді я зараз їй зателефоную.-каже Антон Вадимович.

-Алло, бабусю, привіт. Як справи? Чим займаєшся? А ти не проти компанії однієї молодої дівчини?- питає бос всміхаючись.- Тоді чекай нас ввечері. Що привести? Добре, Жанну брати не буду. Все до вечора. Цілую.- каже всміхаючись і кладе слухавку.

-Поїдемо ввечері в гості. Сьогодні завершимо роботу раніше і поїдемо. А зараз до справи.- каже Антон Вадимович.

-А де живе ваша бабуся?- питаю я.

-На вулиці Шевченка. А що?- питає він здивовано.

-А я гадала, що на фермі. – кажу я.

- Нажаль ні. Зараз бабуся  живе в своєму будинку, а на ферму їздить лише на інколи.- каже бос.

-Ясно.- кажу я.

-Тоді до справи.- каже бос і знову починаються робочі моменти.

Коли ми закінчили з справами, то почали збиратися до бабусі Антона Вадимовича. Ми сіли  в його комфортне авто і відправилися в дорогу. Оскільки в місті вже почалися затори, то рухалися ми, як равлики і тому я заснула. Прокинулася від зупинки авто.

-Приїхали?- спитала я сонно потираючи очі.

-Так, сонько, приїхали.- каже бос всміхаючись.

-Я просто дуже стомилася. – кажу в своє виправдання.

Ми виходимо з машини та підходимо до гарного будинку. Подзвонивши в дзвінок, нам вийшла відчиняти гарненька та мила бабуся. В неї були сяючі очі та  посмішка.

-Нарешті, ти приїхав, мій онуче. – обіймає та цілує онука.

-А хто ця мила дівчина?- питає оглядаючи мене.

-Я Ярослава.- кажу я.

-Бабусю, це моя помічниця – Ярослава. Ми приїхали до тебе, щоб дізнатися, що цікавого і нового придумати на твій ювілей.- каже онук.

-Це добре.  А я Маргарита Семенівна. Що ж, проходьте.- каже господиня.

Зайшовши у двір відразу помічаю гарненьку  чорну кицю, що треться біля її власниці. Всюди квітнуть квіти, купа дерев та кущів. А ще здається є теплиця.

-Як у вас тут гарно!- кажу я захоплено.

-Дякую, мила. Стараюся. Зараз звісно вже не стільки можу зробити, як би хотілося, але маю гарних помічників, що мені допомагають.- каже Маргарита Семенівна.

Заходимо до будинку. Будинок не дуже великий, але все зроблено зі смаком.

-Вечеря вже готова, тож запрошу вас до вітільні.- каже бабуся.

Смакуємо вечерею, а я розглядаю будинок.

-Бабусю, то який ти хотіла б ювілей?- питає онук.

- Антоне, мені б хотілося, щоб свято відбулося на нашій фермі.- каже господиня.

-Але ж там різні запахи.- каже онук.

-Ти зараз натякаєш на свою Жанну? То вона може і не приїджати, я не ображусь.- каже бабуся.

-Бабусю, вона моя дівчина!- каже Антон.

-Якій ти в усьому потураєш1 А вона тебе, до речі лише використовує!- каже бабуся.

 -Давай не будемо говорити зараз про Жанну.- каже бос поглядаючи на мене.

-Добре. Отже, я хочу свій ювілей на фермі! Хочу танцювати з своїми подругами, пити шампанське та говорити про онуків, які ніяк не одружаться.- каже бабуся.

-Ой, бабусе, ти не вгамовна! Але я тебе за це і люблю!- каже  бос обіймаючи бабусю.

- Тоді йди приготуй нам чаю, а ми обговоримо деталі з твоєю помічницею.- каже Маргарита Семенівна.

-Добре.- каже бос і йде на кухню.

-Отже, Ярославо, ти заміжня?- питає бабуся, а я шоковано на неї дивлюся.

-Ні.- кажу я.

-В стосунках?- питає далі.

-Ні. Але як це стосується справи?- питаю я.

-Шукаєш багатих чоловіків?- питає старенька.

-Ні. Я  сама заробляю собі на життя.- кажу я ображено.

-Добре, не ображайся. Просто перевіряла тебе, щоб зрозуміти з ким маю справу. А тепер поговоримо про ювілей.- сказала господиня  дому і ми почали обговорення.

 Час минуа непомітно і ми закінчили, коли було за 11 вечора. Мій бос уже й задрімав у кріслі.