Розділ 2

Ярослава

Окрилена тим, що нарешті знайшла роботу я вирішила поділитися радістю зі своєю подругою Вірою.

-Привіт. Як справи?- питаю в Віри.

-Привіт. Вже на городі. Саджаємо город.  Це ж ти поїхала в місто  щастя шукати, а  мене тут одну лишила.- каже з докором.

-Віро, не сумуй. Посадите город і приїдеш мене провідати.- кажу я.

-Легко тобі казати. В селі робота не закінчується.- зітхає подруго.

-Віро, досить язиком плескати. Давай працювати.-  в слухавці чути голос її тата Дмитра Кириловича.

-Добре, зараз йду. А як у тебе справи?- питає Віра.

-Та ніби все добре. Робота знайшла. За спеціальністю.- хвалюся подрузі.

-Я рада за тебе. Потрібно буде відмітити.- каже вона.

-Потрібно. Жаль, що тебе не відпустили до міста.- кажу я зітхаючи.

-За тобою ж Захар приглядає, тому і відпустили. А я ?-каже Віра.

-Нічого, буду гарно заробляти, знімемо на двох квартиру, знайдемо тобі роботу…- кажу мрійливо.

-Твої слова б…- каже Віра.- Добре, зізвонимося пізніше. Мушу йти, бо тато вже злиться.- каже Віра і відключається.

Прийшовши додому вирішую приготувати  святкову вечерю. Ввімкнувши улюблену музику почала чаклувати на кухні. За готуванням час минув не помітно і ось уже й Захар повернувся з роботи.

-Ой, як гарно пахне! – каже брат, заходячи на кухню.

-Сідай, будемо святкувати. Мене на роботу взяли!.- каже радісно.

-Батьку повідомила?- питає Захар миючи руки.

-Ще ні. Пізніше наберу. Він ще мабуть господарство годує.- кажу я насипаючи смакоту по тарілках.

-Мабуть. М-м-м, як смачно.- каже уплітаючи вечерю.

-Я рада, що тобі сподобалось. – кажу я.

-То що за робота?- питає брат.

-Помічниця з економічною освітою.- кажу я.

-Це мабуть будеш 2 в 1. Все робити за одну зарплату. Які обов’язки?- запитує брат.

-Завтра вже дізнаюся подробиці. Головне, що взяли.- кажу я.

-Ну, добре, якщо все добре. Якщо що – кажи. Чим зможу – допоможу.- каже Захар.

-Дякую, братику.- кажу я.

Повечерявши дзвоню батьку та повідомляю радісну новину. Він теж радий за мене, але просить бути обачною і в разі чого звертатися до Захара. Радісна лягаю спати. Вранці мчу на роботу. В визначений час вже тупцюю в приймальні.

-Доброго ранку, ви Ярослава?- питає в мене жіночка  невисокого зросту з пухкими щоками та доброю посмішкою.

-Доброго ранку. А ви?- питаю в жіночки.

-Я - Валентина Степанівна. Колишня помічниця  Антона Вадимовича. Я вас сьогодні введу в курс справ. – каже вона.

-Добре. Дякую. – кажу я.

 Декілька годин мені я  входжу в курс справ і розумію, що зарплату тут платять не за красиві очі. Мой робочий день починається о 8, а закінчитися може  після 8 вечора. Намагаюся запусувати все, що каже моя колега, але голова вже починає пухнути від інформації. Нарешті моя катівня закінчується і починаються робота. Цілий день я виконую вказівки боса та бігаю туди-сюди.

 Нарешті втомлена сідаю відпочити в крісло за своїм столом.

-Ярославо!- кличе мене в котрий раз мій бос.

-Я тут! – кажу підводячись.

-Що втомилася вже?- питає дивлячись на мене.

-Трохи є.- кажу втомлено.

-Я сподіваюсь, ти не здасися і не звільнишся?- питає всміхаючись.

-Ні. Ви ж не дарма мені шанс дали.- кажу я.

-Тоді добре. Можеш пообідати в нашій їдальні, а через пів години чекаю тебе в кабінеті. Поїдемо зі мною на зустріч.- каже Антон Вадимович.

-Добре.- кажу я і плетуся в їдальню.

 Там знайомлюся з колегами : Вікою, Валею і Танею.   І вони мені вже навіть встигають розказати плітки.

-Наш бос суворий, але справедливий. Фірму створив з нуля. Зустрічається з дівчиною. Та вона ще та фіфа. Кажуть з ним лише заради грошей. А він її кохає. Задовольняє всі забаганки.- розказує Таня.

-Батьки Антона  живуть в іншому місті. Вони фермерством займаються. А в боса  - фірма, що займається рекламою. Тому кажуть батько не хотів, щоб син займався такою справою.- каже Валя.

-Ясно.- кажу я допиваючи свою каву з тістечком.- Дякую, вам  дівчата за компанію, але я мушу йти. Бос дав на обід всього півгодини.- кажу я .

-Добре. Завтра ще поговоримо.- каже Віка.

Мчу  на свій поверх і  мало не падаю зачепившись за сходинку, як раптом мене  ловлять сильні руки незнайомця. В нього темне волосся та карі очі, модна зачіска, дорогий костюм.

-Обережно, дівчино.- каже незнайомець всміхаючись та тримаючи в своїх руках.

-Дякую.- кажу тихо, дивлячись в його очі.