Глава 9. Людська ненависть, в поєднані з людською тупістю, іноді, творить чудеса.

Дороги закрили, нова хвиля ковіду. Я думала, тут, на два тижні, а тепер, розумію, що не менше, ніж, на місяць. Тато хворий, мама теж. Чи виживуть, вони? Навіть, не хочу про це, думати...Роботу знайшла, та той, командир військової частини, не дає спокою, своїми домаганнями, ще й людей, дивних постійно, зустрічаю. Що вони, від мене хочуть, я ж просто, роблю свою роботу? Я не зобов'язана з ними, балакати! Вчора, он, взагалі, стою в палатці, нікого не чіпаю, так, один п'яний в стельку, якщо, він, ще не був накурений, приїхав, обматюкав мене, кинув п'ятдесят гривень, як собаці і поїхав. Перед цим, був якийсь чоловік, просив його постригти, посеред вулиці. А нащо, мені його стригти, як, я того не вмію і щиро, про це, сказала? Де б, я взяла ножниці, як вже на то, пішло? А коли, той, почав говорити мені, різні неприємні речі, ледь, не до того, що я буду, твоїм чоловіком, відповіла вже різко, щоб йшов геть. Так, він, хот-дог приніс. Мем смішний, ситуація страшна. Сиджу на стільці і думаю, їсти, ні. Була голодна, а наступний прийом їжі, буде не раніше, ніж за шість годин, власне, дареному коню в зуби не дивляться і з іншого боку, людина, як не як, старалась, викинути було шкода. Але, ж всеодно, не просила його, це робити от нащо, він це зробив? Такий ступор виникнув, на рівному місці. Ще один, прийшов, сказав, що каліка, має протез, бо в колишньому, військовий. Розповів, що хотів, купити костюм, а йому, не продали. Наївна, дурашка, пішла і купила, мені грошей не шкода, байдуже, що половину за тиждень, що заробила, віддала, просто, вже який тиждень, не можу зрозуміти, де я перебуваю і що відбувається? Бо він, допоміг роздати листівки, купив мені браслет, в найближчому магазині, а потім, біг швидше, ніж, я могла його, побачити. Потім, ще один, прийшов. Я його пам'ятаю, ще, з вечору поезії. Ну, не згадала я його ім'я, то давно було, я не можу всіх, пам'ятати. Тут би, своє, не забути, в цьому суцільному, безкінечному, стресі. Так він, так, образився на мене. От і вір тепер, людям. Якась чортівня, довкола коїться, а в думках лиш одне, як, це все пережити. Роздавати рекламки, виявилось, значно важчим заняттям, ніж, я могла собі, уявити. Але добре, що хоча б, якась робота, є. В батьків хоч, гроші на ліки будуть, аби в них, все було добре, а я, сильна, я впораюсь. Зараз, назбираю трішки коштів, буду шукати, ще одну, підробітку. Одногрупник, казав, за якусь, пакувати маски. В ДПСУ не пройшла та нема коли, плакати. Піду, значить, на військову кафедру, треба, хоч, якась освіта. Бачила, набір, ще проводять. Бо я, зі своїм дипломом міжнародника, єдине, куди зможу піти, так, то погуляти на вулицю і повернутись додому. Все. Тим паче, з незакінченою вишкою, треба думати за майбутнє, а до проблем, мені, не звикати. Але як, згадаю слова того командира, так погано стає.

- В мене тут, є дача за містом, як тобі, нема куди податися, можеш залишитись в мене. Чоловік, подивився на Асю, двозначним поглядом.

Дівчину, ніби, струмом пройняло. Вона, зрозуміла, до чого цей чоловік, вів, але вирішила не показувати своєї слабкості і впевнено відповіла. - Ні, дякую вам за пропозицію та я залишусь, в друга.

-Як подамся на військову кафедру, додому. Не подобається мені, тут. Ні люди, яких зустрічаю, що пропонують допомогу, а насправді, тільки, хочуть використати, у своїх брудних, цілях. Ні те, що з проектом, нікуди, не просунулась далі, сказали. – Вам, не вистачає впевненості в собі. – А те, що я прийшла з готовим планом, крутою ідеєю і що все, що мені залишилось, так це той, клятий дозвіл, який мені ніхто, надати і не збирався!  Сказали б, прямо. – То наша сфера впливу, ми її тут, ні з ким, ділити не збираємось, а те що, парк стоїть і далі занедбаний, нам глибоко байдуже, а ти, малявка іди гуляй! Ще й Тарас, останнім часом, дивно себе поводить. Нещодавно, очі на лоба полізли, як почула, від нього. - Я тут, собі Олю завів. Ти ж, мене не розглядала, у якості свого хлопця, от я і завів собі Олю. Ніби, та дівчина, якась тварина. Завести, можна кота, собаку, але не, людину! Ще й сон приснився, такий, що я в сльозах прокинулась. Тарас, простягав мені обручку та раптом, у кімнату увірвався Женя з каблучкою і прошепотів, я тебе люблю, будеш моєю дружиною? Як, би мені, цього хотілося. Та я, маю бути сильною, маю, йти далі. В мене, все завмерло всередині, коли я стояла, роздавала листівки і раптом, побачила його. Я думала, що повернувшись сюди, можу його побачити, але не була, до цього готовою, адже, я все ще його не забула. Та і як його забути? Такий гарний, в костюмі, а очі, сумні. Він дивився на мене, не відриваючи погляду, навіть, коли, його дівчина підійшла, щоб поцілувати. Я так і не зрозуміла, то був погляд, сповнений ненависті, чи болю. Чому? Чому я і досі, про це, думаю? В нього, давно вже, своє життя, а в мене своє, в нього, має бути все добре. Але чому? Його очі. Я вже не витримую!

………

В той час, в іншому кінці Ніжина.

-Я хочу, щоб ви знищили цю тварюку! Грошей, бачу, в неї, більше ніж достатньо, ходить, як фіфа розуфирена, легковажна і безтурботна! Нічого, я навчу, її реального життя! Морально, психологічно, фізично, щоб від неї, жодного сліду, не залишилось! Буде знати, як чужих чоловіків, зваблювати! – Жінка, нервово ходила по кімнаті, з місця на місце, викрикуючи прокльони, активно махаючи руками. В той час, у тій самій кімнаті, перебувала, ще одна жінка. Вона, просто, мовчки, спостерігала за всім, що відбувається. Через, декілька хвилин, вона взяла дзеркало та запалила свічку.

- Ой Світлано! – Жінка схопилася за серце і заплющила очі.

- Що? Що, ти побачила, кажи?

- Та, оце, намагаюсь зрозуміти, за які такі гріхи, в цієї дівчини, стільки ворогів? – Жінка розплющила очі та її погляд, був сповнений смутку. - Жах який! Таке, у моїй практиці, вперше! – Тепер, жінка, продовжувала уважно дивитись, на свічку. – Хрест. Тяжкий, болючий, щоденний, безкінечний. Багато змій, а душа то чиста! Ні, ще павук. Жах!!! Їй би, до мене на прийом, до того ж, негайно! Ой, Світлано, не лізь, у це, там, така павутина плететься, як ще, й ти, будеш там, замішаною. Там, наслідки, не для неї, для тебе, такі будуть, от побачиш!