Глава 7. Насильно, коханим не станеш, але більшість, намагається.

Ася, була завжди, щирою і відкритою, дівчинкою. Саме це, зіграло з нею, фатальну роль. Адже, поки, ти, відвертий з іншими, чи варто очікувати, що хтось, буде, такий самий? Дівчина і близько не підозрювала, скільки лихих, чорних, брудних намірів, носили всередині люди, які, її оточували. З Тарасом, Ася була знайома давно. Та ніколи, вона не бачила в ньому більше, ніж просто друга, більше, ніж, просто, гітариста, що їй акомпонував і це, не була її провина. Хіба, серце винне, в тому, що саме знає, кого любить, а кого ні? Не тому, що він, був якийсь не такий, чи не вартий любові. Ася любила його, але не так, як йому б хотілося. Питання, чи мусила Ася, брехати собі? Звісно, що ні. Інтуїція, внутрішній голос, чомусь, постійно нагадував дівчині, ні, не твоє. Чи могла Ася, назвати себе тою, якій щастило в коханні? Ні. Їй теж, розбивали серце, теж, було невзаємно та вона завжди, поважала вибір, іншої людини і як би, не було боляче, вона просто йшла далі, бо вірила. Моє, обере мене. А я, оберу своє. Кожна людина, має повне право, бути вільною, у своєму рішенні, з ким бути, або, не бути. - У світі і так, повно тих, хто бажатиме зробити це, за тебе, але, це ж, твоє життя, тільки, твоє - Повторювала собі, дівчина. Ася, була щирою з Тарасом і вважала, що цього, буде достатньо. Вона ніколи, не давала йому, жодного приводу вважати, що може бути щось, більше. А коли, він, в черговий раз, піднімав тему, чи не бачить, вона в ньому, хлопця, він точно знав, що ні. Та саме йому, щирості виявилось, замало.

Маленька кухня. Двоє сидять і п'ють каву. Нічого незвичного, проте, що ховається, за цим, насправді?

- Навіщо, тобі, це потрібно? Залиш її, в спокої! Мені, вже навіть, демони кажуть, кіна не буде, вона тебе, не кохає, змирись вже, з цим!

- Так, роби що я сказав! Хто з нас двох, сатаністка я, чи ти? Роби, свій клятий обряд! Я тобі плачу, не за те, щоб ти мене моралі вчила, тим паче, хто б казав мені, про чесні методи! Роби, що сказав! Я занадто багато зусиль приклав і відчуваю, зараз, мій час, я не дозволю тобі, все зіпсувати, в такий важливий для мене, момент!

- Ти взагалі, усвідомлюєш, що у разі її відмови, вона може збожеволіти, або взагалі, померти?

- Мені байдуже! Стільки, болю, мені принесла! Я так її любив, а вона! Женя, да Женя, ніби нікого, крім нього, на білому світі нема! З ним, я вже розібрався, він не є, перепоною, тому, вона буде, або тільки моя, або нічия! Роби, що я сказав і не дратуй мене! Я зроблю її своєю дружиною і крапка!

- Добре. Тільки знай, за все, що відбудеться далі, відповідальність несеш тільки, ти! Як я, закінчу обряд, даси їй, з’їсти те м'ясо, яке, я віддам тобі, після жертвоприношення. Але ще раз, повторюю, це чорний приворот, якщо вона вольова дівчинка, ти її норм так, зламаєш і наслідки, можуть бути, безповоротними! - Сказала Оля, а про себе подумала. – Мене, ти так, не кохаєш! Хоча я тобі, все! Знаєш що! Я тобі не собака, ти мені, не хазяїн! Не бачити тобі, твоєї принцески! Обряд, так обряд! Я зроблю так, що ніхто і ніколи, її, не знайде!

Ася не мала, жодного наміру, повертатись у Ніжин. Та щось, ніби, тягло її туди. Нав'язливі думки, то і справа, що говорили їй, повернись, закінчи свій проект, тобі, це потрібно. Давай! Після, величезної кількості болю, що їй довелось пережити, знаючи, що вона знову, може побачити Женю і весь біль повернеться. Вона все ще, не могла, не думати, про нього та думки знову і знову, не давали їй спати, не давали їй, їсти. Не так давно, дівчина повернулась зі Львова, додому. Саме вдома, серед мами і тата, вона, нарешті, могла відчути себе, у безпеці. Це був, дуже важкий період, що змінювався несамовитим щастям і гордістю за себе. Вона таки змогла, вона наважилась, подати заявку, в ДПСУ. Дівчина, не втрачала надії та віри у себе, що все, вдасться. Залишилось, тільки, дочекатись результат.

- Мам, тут, така справа, я хочу знову, поїхати, в Ніжин. До оголошення результатів, в мене є, ще два тижні. Пам'ятаєш, мій проект? Пов'язаний, з оновленням парку, в місті? 

- Так, доню. Звісно, поїдеш. Ми допоможемо. А де, ти плануєш, там, залишитись?

- Ще не знаю, гуртожиток, не варіант, то зайві гроші, а, можливо, Тарас, дозволить, пожити в нього? То тільки ж, два тижні. Вийде, добре, а як ні, то просто, повернусь додому, я чомусь, на сто відсотків впевнена, що пройду далі. А там, вже будемо планувати мій від'їзд, в Краковець. – Ася, поцілувала маму і побігла збирати речі, ще не знаючи, що їде в прямо в епіценр, болючої пастки.