Глава 4. Коли, найщасливіші моменти, стають, тільки спогадами, це боляче, але саме це, і вчить нас, цінувати життя.

Ася і досі, не розуміла, що відбувається. Не розуміла, який зараз рік. Чи вона, таки померла і можливо, тепер, вона перебуває, у новій реальності? Лікарня. Не те місце, де хотілося б, опинитись. Голоси, що не покидали голову, продовжували, наполегливо кричати: Він робив усе можливе, щоб ви, були щасливі. Він все, робив, для вас… Дівчина заплющила очі.

Євген та Ася, пройшовши через парк, зупинились біля озера, щоб сісти, випити каву, й поговорити.

- Знаєш, я спочатку думала, що, новини про ковід, то просто, жарти якісь, а тепер, ні, бачу, що все, серйозно. Кажуть, що перекриють всі дороги, а це, означає, тільки одне. Додому, я не потраплю, батьків, так і не побачу. Що я тут робитиму, сама? – Асю охопив такий відчай, що їй було, важко дихати.

- Не засмучуйся, я впевнений, це ненадовго. Просто, тимчасові міри безпеки, якщо почуватимеш себе самотньою, завжди, зможеш, написати мені, чи подзвонити. І якщо, буде потрібна моя допомога, фінанси там, чи ще щось, кажи. До речі, в тебе є, маска?

- Ні, але піду в аптеку і куплю, відчуваю, без неї, буде ніяк.

- Можеш, не купувати, я маю. Якщо дозволиш, це буде моїм, тобі подарунком. – Женя, витягнув з кишені пов’язку, темно-зеленого кольору і простягнув її, Асі. - Тримай. Таких у світі, тільки дві. У мене і в тебе. Трішки, екстравагантна, але гадаю, тобі сподобається. Зробив власноруч, зі свого старого светра. Тільки, щоб там не було, будь ласка, не викидай її. Добре?

- Так, звісно, дякую. - В глибині душі, Ася почала розуміти, що Женя, стає все більш, важливою і близькою, для неї, людиною. І десь, глибоко всередині, поступово, це починалло її, лякати.

- До речі, я маю тут, намір, розширяти свою організацію. Такі люди, як ти, там би, не завадили. Я тут, напримітив один проект, що стоуватиметься нашої університетьскої бібліотеки. Ти чула колись, про таку річ, як коворкінг?

- Ні, не чула. – Дівчина, знизала плечима.

- Так от, коворкінг, це правильно, затишно, оформлений простір, де, люди, а точніше викладачі, студенти і навіть, бізнесмени, я роблю ставку, саме, на цю, цільову аудиторію, матимуть можливість, проводити різні семінари, лекції, не тільки офлайн, а і онлайн. Разом з тим, там, можна буде, почитати книжку, випити кави, посидіти, побалакати з друзями і близькими знайомими. Повчитись, готуватись до пар, бо, в гуртожитку, це зазвичай, не так просто. Сама знаєш, коли вас, четверо, в одній кімнаті, двоє гульбенять, а інші двоє, шукають місце на сходах, щоб підготуватися до лекції. Я б дуже хотів, зробити, саме такий простір, з нашої бібліотеки, щоб всі бажаючі розвиватися, цю можливість, мали.

- Ідея класна! Це б дійсно, багато чого, змінило, у нашому університеті.

- Ти ж знаєш, я працюю, не тільки, у міській раді, я ще й займаюсь фрілансом, якщо матимеш бажання, я можу навчити тебе, писати проекти. Відчуваю, що потенціал, у тебе до цього є і великий. Чи ти мала, коли-небудь досвід, з чимось таким?

- Напряму, ні. Хіба, що, коли, ми з Іркою їздили у Львів на конференцію, там треба, було шляхом колективного брейн-шторму, бо працювали ми, в команді, швиденько накидати ідей, для покращення міста і продумати шляхи їхньої реалізації.

- Це вже щось! Не хочеш, стати моїм помічником, у даному проекті? Тільки, спочатку, я навчу тебе, писати свої, щоб у майбутньому, ти змогла заробляти цим, собі на життя, як це, роблю я. Подумай, над цим. Можливо, є щось, щоб ти хотіла змінити, покращити у Ніжині. І ми завтра, це все, ще раз, у мене обговоримо. Бо, вибач, вже трохи, час піджимає, маю йти, по справах. 

- Так, вже час йти, я подумаю над тим, що ти сказав.