Глава 3. Очі, скажуть більше, за слова.

Репетиції, поступово, почали захоплювати Асю. Нові, приємні знайомства, події. Вона, доволі швидко, забула, про нещодавну драму, з колишнім. Їй знову, хотілось жити. Йти вперед, до чогось кращого. Хотілось, змін. А з чого, починати, як, не, з зачіски? Тепер, стоячи, перед дзеркалом, Ася, говорила собі. – Так, маленька, я пам’ятаю, чим, закінчились, твої попередні експерименти, але це, не є, приводом, здаватись. Ну, звісно, Ірка, мусила, бігти, в магазин, о восьмій вечора, бо в тебе, була масова панічна атака, коли, ти побачила, дві світлих прядки, натомість, обіщаного блонду, а все інше, було фіолетове, коричневе, чорне. Тепер, ти вже знаєш, що неможливо, з першого разу, стати блондинкою. А це, вже прогрес. Коли, два роки, стабільно фарбуєшся, в хардкоровий чорний, зараз, настільки, смішно згадувати, всю ту, мою непереборну впевненість, що одна упаковка з освітлювачем, приведе мене, до бажаного, результату. Перша спроба, друга. Нарешті! Дівчина, дивилась на себе, із захватом. Яскраво-рудий! Саме так! В університеті, всі будуть, шоковані! Після довгих, клопітких старань, Ася вирішила, порадувати себе, смачною кавою. А в голові, то і справа, пролітала, остання розмова, під час зустрічі, із Женею.

- Ти не хотіла б, після репетиції, сьогодні, піти, до мене? Вип’ємо чаю. Я просто, хотів би, більше, розповісти тобі, про себе і те, чим, я займаюсь. Можливо, колись, це стане тобі, у нагоді.  Бо щось, я тобі розповів, а щось, тобі ще, варто, дізнатись.

-Знаєш, а давай! Впринципі, по лекціям, завтра, нічого важкого не маю…

Через деякий час, Ася ніби, зачарована, розглядала кімнату Євгена. Вона була невеличка, але, як, для кімнати, особи протилежної статі, була напрочуд, чистою і затишною. Ніжно-блакитні стіни, столик, що стояв навпроти вікна, з якого, можна було побачити, її гуртожиток. Та найбільше, увагу дівчини, привернула, величезна купа зошитів, під ліжком.

-Ого! В мене, за весь час, що я тут навчаюсь і близько, стільки, конспектів не назбирається. А деякі, ми з Іркою, навіть, спалили, від очей, подалі. - Ася посміхнулась.

-Так, це всі, мої. Багато часу, витрачаю на те, щоб розвиватись, як особистість. Гадаю, ти це, вже помітила. А той, плакат, що на стіні, його, мені привіз брат, із Єгипту.

-Так ти, не один, в сім’ї? – Ася сіла, на ліжко, що було розташоване, біля столика. Євген сів, на стілець.

-Ні, нас, четверо. Я, мої брати і сестра. А, ти?

-На жаль, чи, на щастя фінансового благополуччя моїх батьків, я в них, одна. Хотіла б брата, чи сестру та не склалось. Батьки намагались, але, після, чергового викидня, коли постало питання, чи я хочу, щоб у мене був брат, чи сестра, або жива мама, звісно, що ми обрали, друге.

-Нічого собі. Співчуваю. Скільки знаю, свою маму, особисто, для мене, людини добрішої і сильнішої, у всьому світі, нема. Сама нас ростила, сама, на ноги підіймала. Я їй завдячую всім, що маю. На мій біль, останнім часом, вона, дуже хворіє. Не спокійно мені. Навіть, не хочу думати, що буде, як її не стане.

-Я чудово, тебе розумію. І я вірю, що твоя мама, дуже швидко одужає і ти, надії, не втрачай.

- Дякую. Власне, на чому, ми, зупинились? Чай! Точно! Піду, поставлю чайник. В мене, скільки хочеш, чаю і якого хочеш, вибирай. Маю знайомих, що постійно роблять мені, його поставки. Чорний, зелений, фруктовий. Он, ще, англійський. Обожнюю його, бо на пакетиках, кожного разу, є напис, там, різні цитати, фрази.

-Ого, прикольний!

- Подобається? Я їх, колекціоную. Хочеш, подарую тобі. Тримай. - Женя відкрив якийсь зошит, у якому, були відірвані етикетки з чаю, з написами. - Це, тобі. Я просто, зроблю, трохи по-іншому. Не знаю, чи ти, таке любиш. Зазвичай, я беру кип’яток, смородинове варення і в результаті, отримую прекрасний напій. Пробувала, колись, таке?

- Звісно! - Ася посміхнулася. - Як була вдома, мама часто, робила мені, такий чай, коли я, хворіла, а іноді, просто, робила собі сама. Тому, мені, мабуть те, що й тобі.

-Впевнена?

-Так. – Ася, впевнено, кивнула головою.

-Чудово. Тоді, продовжимо нашу бесіду. Ти вже знаєш, що, за спеціальністю і професією, я архітектор. Деколи, підпрацьовую, у міській раді. Але це, не єдина, моя робота. Також, я позиціоную себе, як фрілансер. Це людина, яка, працює сама на себе, створює різні проекти і втілює їх, у життя. На моєму рахунку, таких, вже чимало. В основному, всі люблять творити, у великих містах, мене ж, цікавить, дещо, інше. Я сам із села, саме тому, основним моїм пріорітетом, є розвиток сільської громади. Зараз, я тобі, покажу зразок, одного мого проекту, який, вже, є реалізованим.  Головним твоїм завданням, на потім, буде на основі цього зразку, вигадати свій і по ньому, його ж відтворити. Я дам тобі час, щоб ти, все обміркувала, не хвилюйся. Я не вимагатиму від тебе блискавичних ідей, тут і зараз. Всі, з чогось починають. Шаблон проекту, я тобі вишлю, тобі буде, від чого відштовхуватися.

-Ніколи таким не займалась, але дуже хочу спробувати!

-Спробуєш. Обов’язково. Я тебе, всьому навчу. Основне, пишеться на першій сторінці, мета, ціль, коротко, про сам проект, щоб коли, ти, будеш шукати спонсорів, вони чітко розуміли, що від них, вимагається і на що. Не забувай, про створення листа витрат, які будуть направлені, на втілення, твоєї ідеї. І найоголовінше. Ніколи, не втрачай віру у себе. Я тобі скину програму, за якою, ти будеш працювати. Але можливо, вже зараз, в тебе вже є, мінімум дві ідеї, щодо, твого подальшого проекту? Можливо, є щось, що ти б хотіла, змінити у Ніжині?