Глава 2. Нові знайомства.

Ася, йшла темними коридорами, вже такого, рідного, університету. Серце, від хвилювання, билося з неймовірною швидкістю. Коли, дівчина вічинила двері, як і очікувалось, побачила багато, незнайомих облич, які з відомої причини, тепер, теж, не відводили з неї, свого погляду.

- Ти прийшла? Привіт! – Євген, не приховував своєї радості. - Проходь та сідай, ти вчасно. Ми, вже планували розпочати. З радістю, поспішаю представити вам нашу, я впевнений, майбутню учасницю, Асю.

Великого ентузіазму, серед жіночої аудиторії, Ася не викликала, проте, їй було приємно, побачити ще одне, вже знайоме обличчя.

- Привіт Максим! - Ася посміхнулася і поспішила сісти, саме біля нього. - Максим любив чоловіків та Ася не бачила в цьому, нічого поганого. Яка різниця, кого ти любиш, чоловіка, чи жінку? Думала Ася. Головне, щоб щиро і віддано та найважливіше, щоб це, було взаємно. А вже тут, як не крути і там і там, з цим, не просто. Якщо коротко, ця інформація, аж ніяк, не заважала дівчині, знаходити у Максимі, класного друга. Довго Асі, думати, на цю тему, не довелось, Женя, вже почав, свій, монолог.

- Тепер, ближче, до суті. Заради чого, ми тут, сьогодні, власне, всі і зібралися. Я віднайшов, неймовірно круту і сильну п’єсу. Буду відвертим, згрішив, так, як, трішки підкорегував її, на свій лад. Кажу відразу, це буде нелегко, сама тематика, дуже драматична і складна, але я вірю, що у нас, все вийде, ви ж в мене, такі талановиті.

Хтось з натовпу викрикнув. - Так, а що за назва?

- Заінтригував? - Женя посміхнувся. - Назва, теж, доволі цікава. “Поспішай жити”. Прошу всіх, віднестись, до процесу серйозно, тому, що вона, про ВІЛ і СНІД, інфікованих людей. Презентацію вистави, планую на весну. Хотів би, на початок, відчуваю, встигнути, хоча б, під кінець. Роботи дуже багато, треба буде визначитись з ролями і бажано, сьогодні. Якщо хтось, має якісь побажання, кажіть. Декому з вас, я вже давав текст, для ознайомлення. Для новеньких, зроблю це, зараз. Прочитайте, відчуйте, проживіть, зараз, зробимо маленьку перерву на чай, кавусю та смаколики, які я залишив, на столі. Беріть, не соромтесь. – Ася, отримала свій текст, їй було весело, у компанії Максима, який завжди, у своєму стилі, обдаровував дівчину, все новими і новими жартами.

- Вже визначилась, з тою роллю, яку, хотіла б отримати? - Женя приєднався до них, з чашкою зеленого чаю.

- Я ще думаю. Те, що я вже, встигла прочитати, не може, не викликати сліз.

- Як тобі, що до тої, де треба грати ту дівчину, що працює на заправці? Ярік, он, буде грати інфікованого наркомана, а ти, злякану дівчину, гадаю, в тебе чудово вдасться, передати, всі емоції.

До розмови, підключився, Ярослав. - А може, давай, навпаки? Так, як я, дівчину, ніхто не зіграє! От побачиш! – Ярослав, зробив смішну мінку і всі засміялись.

- Ярік, я в цьому, навіть і не сумніваюсь! Але давай, жіночі ролі, ми залишимо, для найпрекраснішої половини населення. А ти, в нас і так красунчик. Тому гратимеш, на хвилинку, не просто, інфікованого наркомана, а ще, й багатого!

- Ой, Жень, ну що ти, оце! Вмієш вмовляти! - Ярослав, демонстративно, сів поруч, закинувши, ногу на ногу.

- Що скажеш? - Женя подивився на Асю, так, що в неї, аж подих, перехопило.

- Я спробую. - Відповіла та, невпевнено.

Незважаючи, на певні дискусії на початку, всі ролі, роздали, досить швидко. Тож, щоб не переповнювати мізки, молодого покоління, додатковою інформацією, Євген, вирішив відпустити всіх додому, щоб ті, змогли добряче відпочити, набратись сил, ентузіазму і ознайомитись з текстом. 

У самому кінці, коли, майже всі, залишили аудиторію, Женя підійшов до Асі і запитав. - Слухай, я маю Аліну, провести додому, не хочеш піти разом з нами? Могли б потім, вдвох прогулятись, побалакати про театр і таке інше. Що скажеш? – Чоловік затамував подих.

- В принципі, я не проти. Планів, як таких, на вечір, не маю. Аліна, далеко живе?

- Далекувато. Тому і хочу її провести, темно, вечір. Сама розумієш. Алін, ти ж, не будеш проти, якщо до нас, приєднається, Ася? 

- Ні. - Відповіла та швидко, але Ася відчувала, що ця пропозиція, їй не імпонувала.

По дорозі, до будинку, Женя, Ася і Аліна, балакали, про буденні речі. Про університет, про те, хто звідки родом і як тут, опинився. Вцілому, бесіда не була, якоюсь напруженою, але то, тільки, на перший погляд.

- Ну, що Алін, до зустрічі! Ми, пішли! - Женя обійняв Аліну, на прощання. Ася зробила, те саме.

Після того, як вони залишились, тільки вдвох, Євген та Ася, повільно йшли вздовж темних, малознайомих, для дівчини, вуличок. Ася, не розуміла, чому поруч з ним, її вкривало таким червоним рум'янцем. – Чому, я так соромлюсь? - Подумала дівчина. - Це ж, Женя. Женя Коваленко. Ми знайомі, так давно, ще з часів міжнародних конференцій, а потім, концерти, де, я співала, а він був організатором. В нього, тоді, ще була дівчина, Настя. Стоп. Чому, мене це, хвилює? Мозок, замовчи! - Подумала Ася, а натомість, сказала. - Як тобі, сьогоднішній вечір? Що скажеш, з приводу, моєї акторської гри? 

- В тобі, я бачу, величезний потенціал. Тільки, єдине. - Женя зупинився. - Вважаю, тобі, буде потрібно, добряче попрацювати, над вираженням своїх емоцій. Десь, ти буваєш, занадто емоційна, а десь, навпаки, холодна і відсторонена. Якщо, матимеш бажання, на вихідних, можемо, у мене потренуватись. Я довго, до цього йшов, не рік і не два, тому, маю купу інформації, яка буде тобі корисною, як зараз, так і в майбутньому. Що скажеш?