Глава 1. Смерть, це тільки, початок.

Ася, повільно, відкрила свої очі. Де, вона? Що, відбувається? Зелені стіни, тверде ліжко, ікони, що стояли, на столику, ніби, дивились на неї та плакали, без можливості, промовити, хоча б, слово. Руки, були, крижаними. - Ні, з ним все, має бути добре, тільки, душа, чомусь болить. – Ася, спробувала встати, але відчула неймовірний біль, у спині.

- Тихо, тихо, дівчинко, лежи, тобі, не можна, вставати...

Після, розриву довготривалих, болючих стосунків, через, колейну зраду того, кого, вона колись, називала коханим, а тепер, сміливо і впевнено, козлом, Ася, вже більше, не хотіла, нікого, любити. - Невідомо, як буде, але краще, я оберу себе, ніж те, що вже, бачила. – Вирішила, дівчина. - Моя улюблена, маленька, чорна сукня. - Ася милувалася собою, дивлячись у дзеркало. – Ніщо, так не зцілює душу, як краса і мистецтво. За що, я і дякую, тому придурку, так це, за мінус п’ять кілограмів за тиждень і тепер, будь-який одяг, сидить, ідеально. – Дівчина, подивилась, на годинник. - До речі, про мистецтво, я вже запізнююсь, в театр!

Поспіхом, залетівши до зали, Ася побачила, що людей, було, не так і багато. – Встигла, алілуя! Хоча б раз, хоча б кудись! - Ніхто, особливо і не привертав, до себе уваги, аж поки, за три ряди зліва, Ася не помітила, таке знайоме їй, обличчя. - Женя? Коваленко? А що, він тут, робить? - Подумала Ася. - Так давно, його не бачила. Останнього разу, ми бачились, аж тоді, коли, він віддавав мені, мою флешку. Через, мою постійну зайнятість та любов, до відкладання зустрічей на потім та пролежала в нього, хтозна скільки. Цікаво, чи впізнає він мене, зараз? - Ася опустила очі вниз. - Так, стоп! Про що, ти взагалі, собі думаєш, прийшла на спектакль, то і дивись його! Тобі мало, твого розбитого серця? - Але дівчина, все ж таки, крадькома, спостерігала за Женею здалеку, а подумки, говорила собі. - Ну подивись, на мене! І цікаво, хто це, з ним? - Біля чоловіка, який, попри всі Асині телепатично-космічні посили, був сконцентрований, тільки, на виставі, сиділо двоє дівчат. – Ну і добре! Не помічаєш мене і не треба!

Через деякий час, Ася, вже стояла в черзі, щоб забрати своє пальто, так як, рання весна, виявилась такою ж холодною, як батареї, на початку опалювального сезону. Занурена у свої думки, що стосувались вистави, дівчина, майже, нікого не помічала. - Хотіла відволіктись, а загнала себе, в депресивні думки, ще більше, чому, я не пішла, на комедію? І так, серце болить, а тут, ще й, нові усвідомлення, про те, що, наскільки ж, важка доля, в таких прекрасних і талановитих людей. – Вистава, про Лесю Українку, змогла доторкнутись, всіх струн, зраненої, Асиної душі. - І це треба ж так, першого, так сильно любила, а він її, ні. Покинув, саме тоді, коли був найбільше потрібен. І поки, вона перебувала на лікуванні, одружився на іншій. Багатій дівчині, для кращого життя. Другого, покохала сильніше від всіх, раз і назавжди. Вона, була поруч з ним, до самої смерті, з лап якої, активно намагалась всіма силами вирвати, в той час, як сама, була хвора. Так, це, ще виявляється, не було взаємно. Він кохав іншу і вважав їхні стосунки, просто робочими. Ну, а третій то була, тільки, духовна спорідненість і прихильність, як до людини, коли серце розривалося, по другому. - З глибоких філософських роздумів, Асю витягнуло те, що в неї, хтось врізався.

- Привітики, що тут, робиш? Давно тебе не бачив.

- О? Женя? Привіт. - Така несподівана зустріч, трохи вибила Асю, з польоту думок. Невже, сигнали в космос, таки доходять? - Подумала дівчина, а Жені відповіла. -  Та так, просто, вирішила розвіятись, після, кхм, непростих моментів, в житті. – Дівчина, з неприхованою цікавістю, почала розглядати чоловіка. Високий, з каро-зеленими очима, темно-руссявим волоссям, в класичному костюмі, взявся нізвідки, а тепер, просто, стояв, дивився на Асю і загадково посміхався.

- Розумію. В тяжкі моменти, дуже важливо, наповнювати себе тим, що надихає і дає їжу, для роздумів. Любиш театр?

- Обожнюю! – Ася, посміхнулась. - Поки що, на жаль, так і не знайшла однодумців, які б, захотіли розділити це зі мною, тому, прийшла сюди, сама.

- А якщо, я тобі скажу, що в тебе, буде можливість, їх віднайти? Зараз, я працюю, над розвитком свого, аматорського театру, який, до того ж, ні чим, не гірший, за гру в професіональному. Все, що ти робиш з душею, рано, чи пізно, приносить найсмачніші плоди. Він, створений з групи студентів, нашого університету. З деякими, з них, я впевнений, ти вже, знайома. Можливо, як матимеш вільний час, буду щасливий, тебе там, побачити. – Євген, зробив невеличку паузу. - А можливо, у тебе виникне бажання спробувати себе, не тільки, в ролі глядачки, а й в амплуа учасниці, що скажеш?

- Ого, це все для мене, несподівано, але, пропозиція, дуже цікава. Гадаю, що зайнятись чимось новим, пішло б мені, на користь. А коли, наступна репетиція?

- Завтра, о п’ятій вечора. 217 аудиторія. Якщо, виникатимуть, ще якісь питання, напиши мені, в особисті повідомлення, фейсбук мій, маєш. А зараз, вибач, маю бігти, по справах.

- Тоді, до зустрічі.

- До зустрічі.

Повернувшись додому, сповнена шаленого ентузіазму, Ася, полізла в інстаграм. - Краще б, я цього не робила! – Дівчина, опустила свій погляд вниз, бо її очі, от-от, мали наповнитись сльозами. - І правильно зробила, що пішла від нього! Саша, Саша! Як же швидко, твоя пуста душа, знайшла мені заміну! Так, ще й далеко не ходив, колишня, друга! От і грай з людьми в монополію. Підбирати за іншими, бачу, не соромиться! Не здивуюсь, якщо вони зустрічались, ще тоді, як ми були, у стосунках! Що це, помста? Дуже безглузда, як на мене. Боляче звісно, але мене, це вже, не має турбувати. Він, свій вибір зробив і я теж. Я не бажаю, бути у стосунках з людиною, що мені бреше, а він, отримав те, що заслужив. Тож, нехай, буде щасливий. Мені хоч і важко, але може, це тільки, на краще? І мені і йому, було нестерпно у цих відносинах, може, хоча б з Вікою, він таки знайде, те, що шукав. А в мене, попереду, нове життя, сконцентруюсь краще, саме на цьому!