Тут холодно і пусто. І немає людей...
Людей які думають, що знають правду. В будь-якому випадку вони видумають правду яку їм подобається думати. І ця безмірна жалість. Вони так люблять жаліти когось, щоб відчувати себе добрими.
– Це все що вам треба, – його крик покотився по засніжених горах. А вітер співає тільки ту правду яку тим йому кричиш.
Жаліти для того, щоб не знати про власну жалюгідність сховану за доброчесністю.
Коментарі пишуть ті хто має багато лишнього часу:"¹ Скільки він натерпівся...", "Те, що він пережив... ", " Мені так його шкода..." як же бездумно люди розкидаються словами. В соцмережах, коментарях , на зустрічах.
Але все, шо я зробив, я робив щоб довести собі, що я це можу.