Розділ 25. Відпустка та нова робота

Мені надали офіційну відпустку, і я поїхав на 2 тижні додому до дружини. Я думав, що за цей час усі ці внутрішні переживання минуть, і я спокійно повернуся та продовжу службу. Але нічого не змінилося: під час відпустки я кілька разів спілкувався зі своїм новим начальником, чув, що він п’яний, і мені все менше хотілося повертатися. Не тому, що я бездоганний, а навпаки. Я алкоголік, що страждає на запої, я визнав цю проблему і борюся з нею. Відповідно, мені потрібно триматися якомога далі від людей, які п’ють, і компаній, щоб не було спокуси. А армія — це просто скупчення саме таких людей. Але поки вони на відстані, я можу спокійно протистояти цим спокусам, а коли він твій начальник і ти ще й живеш з ним в одному наметі та щодня спостерігаєш ці пиятики, то це може призвести до запою. Безумовно, треба думати головою, але, тим не менш, якою б праведною людина не була, якщо її помістити в таке середовище, то рано чи пізніше вона зірветься. Тому в останній день відпустки я зв’язався зі своєю колишньою начальницею, і мені знову пощастило. Якраз за тиждень до мого дзвінка у неї до міністерства забрали співробітника саме з того місця, де я колись працював. Тому вона з радістю погодилася, щоб я прийшов працювати. І я вдячний їй за це. Вона дала мені другий шанс. А ще більше я їй вдячний за те, що коли вона дізналася, що я не сам, а з собакою, то одразу ж оплатила мені оренду квартири, до речі, дуже класної, в елітному комплексі, яку я сам собі ніколи б не зняв. Завдяки цьому я зміг одразу ж після закінчення відпустки влаштуватися на роботу й облаштуватися з житлом. Потім, через деякий час, я зрозумів, що мої походи з роботи й на роботу можуть погано закінчитися, оскільки з мого місця роботи вже багато хто потрапив до відомства, а один навіть помер у стінах міністерства (я писав про цей випадок вище). Я вирішив жити на роботі, але для цього мені потрібно було знайти людину, яка б приходила до мене додому двічі на день, годувала собаку й вигулювала його. При цьому щоб така людина була відповідальною й щоб її вік не підпадав під призов. Слава Богу, мені знову пощастило. Тут же, на роботі, мені порадили одну людину, і зовсім випадково виявилося, що він працює в моєму комплексі.  Перше враження, після розмови з ним по телефону, у мене було негативне. Мені не сподобався тон його розмови, і я вже замислювався над тим, щоб відмовитися від його послуг. Але перше враження часто буває оманливим. Як тільки я з ним зустрівся особисто, побачив, з якою любов’ю він говорив про своїх трьох собак, показував мені фотографії, я зрозумів, що він саме той, хто мені потрібен. Я кажу, що мені пощастило, бо я навіть не розраховував на те, що чужа людина ставитиметься до мого собаки з такою добротою й любов’ю. Він ставиться до нього як до рідного й робить набагато більше, ніж міг би зробити будь-хто інший на його місці. Він годує Алтая, вигулює його, піклується про нього, грається з ним, купує йому смаколики та приносить іграшки. І Алтай теж його дуже любить. На сьогодні я, через обставини, змушений жити на роботі й додому з’являюся не частіше, ніж один раз на місяць. Але при цьому я абсолютно спокійний щодо того, що вдома у мене все гаразд, і моя собака в надійних руках, за що я цій людині дуже вдячний. Як сказав один дуже розумний чоловік, ставлення людей до своєї справи може сказати про них усе. Тому я дуже вдячний Володимиру за те, що він є в моєму житті й так відповідально ставиться до справи.