Розділ 22. Новий початок

З військкомату мене відвезли до ФРБ. Харківське ФРБ — це прокляте й страшне місце. Співробітники поводяться з людьми гірше, ніж зі худобою, умов жодних, замість унітазу — звичайні відра, і близько 200 людей, таких самих, як і я, яких наловили. Їжі насипали по жмені, напевно, щоб не переїсти. Там було холодно, і всі ліжка були зайняті.

Довелося спати на голій підлозі, але при цьому вікна були відчинені, а точніше там просто не було скла. А на вулиці був січень, на секундочку. Добре, що я перебував там недовго, вже на третю добу мене відправили до по призначенню, звідки потім мали направити до місця подальшої служби. Зараз, поки я пишу все це, я розумію, наскільки це мало бути страшно. Я цілий місяць прожив у Харкові з паралізованою рукою, без роботи, залишився без житла, у мене вдома залишилася одна собака, і при цьому ще хотіли відправити на захист вітчизни. Але в той момент я ще не оговтався від запою, мозок був сильно пошкоджений, і в мене була апатія, мені було байдуже, що зі мною буде далі.

Але, слава Богу, мені знову пощастило! Рука на той час уже більш-менш почала працювати, і так вийшло, що коли я приїхав до батальйону резерву, там якраз у цей момент на посаду вступив новий юрист. І йому потрібна була людина, яка розбирається в комп’ютері. Ось тут мені й знадобився мій досвід роботи в інтернеті, хоча я і так, досить непогано вмів користуватися комп’ютером. Мене посадили за ПК, дали кілька програм і сказали, що сьогодні саме той день, коли вирішиться, чи буду я з ними працювати, чи ні. Звісно ж, я зубами вчепився за таку можливість, бо був готовий на все, аби тільки залишитися на цій посаді. Минуло трохи часу, поки мене затвердили, потім офіційно призначили на посаду помічника юриста батальйону. Треба розуміти, що загалом контингент в таких місцях — це здебільшого, алкоголіки та наркомани, здебільшого люди з повністю зруйнованим життям і психікою. Там дуже мало нормальних людей. Тому не варто дивуватися, що з величезної кількості людей, які там перебували, обрали саме мене. По-перше, я з того моменту, як туди потрапив, жодного разу не пив. Також не дружив із сумнівними персонажами, яких там було дуже багато. Навпаки, я намагався провести цей час з користю й познайомитися з потрібними людьми. Але про посаду помічника юриста я навіть і не мріяв.

Як би там не було, у мене все вийшло, і я потрапив на цю посаду. Робота не важка: сидиш в офісі, працюєш за ноутбуком, спілкуєшся з людьми; крім того, за службовим обов’язком доводилося постійно спілкуватися з прокурорами, поліцейськими, слідчими та помічниками суддів, оскільки ми займалися тим, що поновлювали на службі людей, які повернулися на службу. Загалом робота хороша. Табір був дуже великий, на великій території, навколо був пісок, і всі ті, кого привозили, жили в наметах, у тому числі і я. Загалом, не враховуючи тих, хто там служить на постійній основі, було 1700 осіб. Був постійний потік, тобто, наловили, відвезли на ФРБ, після цього привезли до резервного батальйону, а потім людей розподіляли й відправляли по бригадах. Конспірації — нуль, взагалі всім було байдуже до безпеки. Там поруч було маленьке містечко, і навіть продавці в магазинах могли показати й розповісти кожному, хто траплявся, де саме розташований цей полігон. Усі завжди ходили у формі, і лише сліпий міг не знати, що там військова частина. Крім того, усе керівництво та всі солдати, у яких були власні машини, паркували їх прямо на території. І, звісно, така недбалість дала про себе знати через 3 місяці після мого прибуття туди. По нас було завдано ракетного удару касетною бомбою. Це було щось неймовірне. І хоч здавалося б, що при такому рівні конспірації це не дивно, але я був у шоці від цього, оскільки ця військова частина була не бойовою, а тиловою, тому ніхто й не думав, що таке може статися. Мені знову дуже пощастило.