Розділ 19. Дивна дружба

Загалом, я продовжив свою пиятику, пішов до бабусиної квартири (вона тоді ще не була продана) і пив там сам. Як я вже казав вище, у тому ж під’їзді мешкав мій друг Микола, з яким ми познайомилися в лікарні. Ця дружба у нас була дивною і ґрунтувалася здебільшого на комерції. Він сам бізнесмен, і вся його родина живе добре. У них уже багато років є торгові точки на ринку, і вони займаються переважно продажем кабелів. Але паралельно зі своїм легальним бізнесом Микола дуже любив покурити травичку і міг також її продавати. А оскільки я не був заможною людиною, то здебільшого він давав мені її в борг, а потім я частинами повертав йому. Така схема у нас діяла років два і, напевно, якби не події, які змусили нас повністю припинити спілкування, діяла б і досі. Тож, слава Богу, що все сталося саме так, як сталося, і нехай я в його особі втратив товариша, зате вибрався з величезної ями. Та й товаришем він був таким собі, як потім виявилося. Спочатку з’ясувалося, що коли я у нього купував машину, він продав мені її в розбитому стані, скориставшись моєю недосвідченістю в цьому питанні. І мало того, продав на 700 доларів дорожче, ніж вона реально коштувала. Потім влаштував мене на роботу до одного свого товариша. Той теж багата людина, у нього свої СТО та ще якийсь бізнес. У результаті мого захоплення травою мій мозок працював не в тому напрямку й дуже часто сприймав бажане за дійсне. Мені здавалося, що якщо мене влаштували до такої людини, то треба показати себе з найкращого боку, і він призначить мене на якусь прибуткову посаду. Але насправді таких думок і намірів ні в кого, крім мене, не було. Усіх просто влаштовувала людина, яка приїде і практично задарма виконуватиме будь-яку роботу. Я щодня їздив до нього в передмістя, працював там з ранку до вечора, і він платив мені 270 гривень за день. При тому, що з них я 70 витрачав на дорогу. Єдина користь від цієї роботи полягала в тому, що поки я там місяць працював за копійки, мені там відремонтували мою машину — СТО все-таки…

І як тільки я зміг її завести й поїхати, я більше туди на роботу не виходив. Взагалі не зрозуміло, що в голові у таких людей, які наймають працівників: людина працює з ранку до вечора, а їй платять 270 гривень за день. Хоча, напевно, тут я сам дурень. Треба було відразу відмовитися й знайти собі нормальне місце роботи. Але на цьому нічого не закінчилося. Від цього товариша я пішов, Микола влаштував мене до іншого свого друга на ринку, який торгував свердлами. Теж людина , дуже цікава. Він щоранку казав, щоб я приходив о 9-й ранку на роботу, і мені доводилося чекати на нього щодня, аж до першої години дня, поки він не прийде. Свою точку він відкривати не давав, казав, щоб я на нього чекав. При цьому, коли я починав задавати питання щодо роботи, наприклад, скільки щось коштує, йому здавалося, що я намагаюся відібрати у нього бізнес…

Крім усього цього, цей чоловік приходив на роботу близько першої години дня на ринок, обходив усі пивні, у всіх напивався, потім приходив на точку, накурювався трави, казав, щоб я виймав усе з контейнера, нібито щоб перебрати, а потім складав назад. Коротше кажучи, це була не робота, а маячня. Я з ринку повертався близько 11-ї години ночі щодня, хоча ринок працював до 3-ї години. Але він, щоправда, платив щодня і підвозив додому. Тож, незважаючи на його безглузду поведінку, хоч у чомусь було сенс працювати на нього. Але зрештою мені така робота набридла. І востаннє Микола влаштував мене працювати до себе вантажником. Ну як до себе? На один зі своїх лотків, на якому торгував його син. Робота не надто складна, але знову ж таки без грошей. Я на той час ще жив із дружиною. Вона працювала на швейному цеху й особливо нічого не заробляла, бо її робота була більше орієнтована на російський ринок збуту, а через війну цієї можливості не стало, а на український ринок не потрібно такої кількості одягу, скільки можуть запропонувати тисячі швейних цехів по всій Україні. Тобто на сьогодні пропозиція в цій сфері значно перевищує попит, і я вважаю, що ця сфера вже не відродиться.

Працюючи у сина Миколи, я заробляв 300 гривень на день. На той час я ще курив сигарети. У підсумку виходило, що якщо відняти витрати на сигарети та один раз сходити поїсти на роботі, то чистих я приносив додому 100 гривень. Плюс, брав траву в борг і таким чином залазив у величезні борги. Не знаю, що зі мною відбувалося в той період, але думаю, що виною всьому були постійні запої та безперервне, щоденне, щогодинне куріння трави. Мій мозок уже взагалі працював якось не так, як треба. І одного дня я все-таки зважився й вкрав у Миколи з контейнера бухту кабелю. Я знав, яку саме треба було взяти, щоб продати дорожче. Я її благополучно приніс додому й розібрав на мідь. Мені з дружиною цих грошей вистачило приблизно на тиждень, і при цьому ми шикарно відсвяткували Новий рік. Хоча дружина завжди була проти подібних схем, вона, на відміну від мене, людина чесна. Але є чудова приказка: «жадібність фраєра згубила». Я вирішив, що раз усе так гладко й ніхто нічого не помітив, то треба ще раз провернути таку саму справу. І мене спіймали, практично на гарячому. Загалом, поки викликали Миколу, і він їхав на ринок, щоб поговорити зі мною, я звідти втік. Звісно, він був дуже злий на мене. Я теж був у шоці від свого вчинку, тому пішов у черговий запій. Це було щось неймовірне. Через цей кабель Микола ніби зірвався з ланцюга. Він погрожував мені. Погрожував моїй дружині. Начебто навіть намагався під під’їздом мене ловити, але це не точно. Так, мій вчинок некрасивий і огидний, так робити не можна, і я про це шкодую. Але водночас я вдячний Богу за те, що така ситуація сталася. Бо вона дала мені поштовх. Я сидів на шиї дружини, працював для галочки, не мав жодних амбіцій і ні до чого особливо не прагнув. Завжди було завдання — чимось накуритися, напитися, бажано швиденько заробити трохи грошей і просто кайфувати. Такий собі сценарій, не найнадійніший. І ще мені завжди чомусь здавалося, що якщо я потраплю в якусь халепу, то Микола прибіжить мене витягувати. Загалом, ось таке життя було, одна суцільна ілюзія. Усі мені все винні, а я просто є, і всі мені допомагайте. А після того, як вкрав кабель, з Миколою, звісно, дуже сильно посварився. Пішов у запій, дружина та син скористалися цією ситуацією, і вони разом виставили мене на вулицю.