Розділ 13. Спроба бізнесу

Отже, трохи поміркувавши, я дійшов висновку, що зараз (на той момент) найкраще займатися продажем металопластикових вікон, оскільки по всьому місту — величезна кількість зруйнованих будинків, а люди поступово повертаються до Харкова. Крім того, я мав досвід у цій сфері діяльності. Я зареєстрував ФОП і став дилером заводу «СТЕКО». Я мав можливість закуповувати вироби як дилер зі знижкою 51%. Це дозволяло небагато заробляти на життя. Я зробив рекламу, надрукував оголошення, найняв кількох людей, за допомогою яких ці оголошення були розклеєні по місту, і справа пішла. Щодня надходили десятки дзвінків і замовлень. Гроші почали надходити, усе складалося добре, я хотів орендувати офіс і далі розвиватися в цій сфері, але, як завжди, підвела відсутність розуму. Відчувши гроші, я розслабився і знову пішов у запій. Причому, дуже сильний. А робота була побудована таким чином, що 80% суми від замовника я брав як передоплату, і лише через 2 тижні їм привозили й встановлювали вироби. По суті, схема й бізнес дуже прості й при цьому ідеальні, тобто, якщо відповідально підійти до цього питання, то можна розвиватися й дуже добре заробляти. Але в моєму випадку, через мою ж дурість, усе вийшло зовсім не так. Оскільки я пішов у запій, а замовлення продовжували надходити, я продовжував їздити за адресами, робити виміри, укладати договори та брати передоплати. Я взагалі дивуюся, як клієнти, бачачи незнайому людину в нетверезому стані, погоджувалися підписувати договори й віддавали свої гроші, але факт залишається фактом. Звісно, у нетверезому стані я виявлявся не найкращим замірником (я й у тверезому стані не надто добре це вмію робити), відповідно вікна доставлялися людям зовсім не тих розмірів, які були потрібні. А пізніше я просто почав прогулювати отримані передоплати. Загалом, за пару місяців я нагуляв купу боргів і потрапив до лікарні на лікування від алкоголізму, бо сам не міг впоратися. У підсумку — купа незадоволених клієнтів, купа скарг, і десятки заяв у поліцію за фактом шахрайства. Оговтавшись після запою, я спробував домовитися з клієнтами, щоб вони не писали заяв, а трохи почекали й дали мені час усе їм компенсувати. Але багато хто не захотів йти назустріч, до того ж близько десяти заяв уже було написано, тому механізм правосуддя вже запрацював. У підсумку до мене додому приїхали співробітники карного розшуку й відвезли до відділку поліції для дачі показань. Чесно кажучи, я думав, що на цьому моя історія й закінчиться, і мене посадять. Уже налаштовувався на такий результат, але мені знову дуже пощастило. Мені трапилася хороша й розумна слідча та така сама прокурорка, обидві молоді дівчата, а оперативники, які за мною приїжджали, теж виявилися нормальними людьми. Вони всі в один голос сказали, що їм, в принципі, байдуже, з ким із клієнтів я там не знайшов спільної мови, і пояснили, що за таке мене не посадять, оскільки у мене, крім ошуканих клієнтів, є багато людей, яким усе вчасно поставили, і вони залишилися задоволені моєю роботою. (Це ті, кому я встановлював вікна до запою). Тому мені порекомендували вирішувати питання з клієнтами безпосередньо й домовлятися, щоб вони відмовилися від своїх претензій. Мені вдалося домовитися з 5 людьми й повернути їм гроші буквально через місяць. Решта не захотіли йти на контакт.

Я чудово розумію, що з мого боку я вчинив некрасиво і навіть огидно, тим, що, можна сказати, кинув людей, залишив їх без вікон і без грошей, та ще й напився. Але їхню логіку я так і не зрозумів, до цього дня. Коли я намагався домовитися, я говорив їм як є:

            - «Якщо Ви хочете повернути свої гроші або щоб я Вам встановив вікна, то дайте мені час для цього і заберіть заяви. Якщо Ви не заберете заяви, поліція не дозволить мені працювати й не дасть можливості погасити Ваші борги; крім того, моя печатка ФОП знаходиться в поліції, її конфіскували, а без неї я працювати не можу. Якщо Ви не заберете заяви і дотягнете до суду та доможетеся там, щоб мене посадили, то Ви взагалі не отримаєте від мене ні копійки, я відсиджу пару років і вийду — і все.»

Але люди — дивні. Здавалося б, що я пояснюю не так? Так, неприємно, так, грубо, але зате так, як є. Це ж елементарна логіка. Хочеш, щоб людина тобі щось повернула, дай їй можливість працювати. Якщо почати засипати таку людину заявами, то ти нічого не отримаєш, це ж логічно. Але оскільки я мав справу переважно з громадянами радянського загартовування, то здорового глузду я там не побачив. Їм було важливо не повернути гроші, а написати якомога більше заяв. Ну й хай їм Бог допомагає. Як я вже сказав, ті, хто пішов зі мною на контакт і погодився забрати свої заяви, ті отримали компенсацію протягом двох тижнів, і ми чудово з ними розійшлися. А решта просто залишилися ні з чим. Але крові мені встигли попити. І по судах потягати теж встигли. Загалом, завдяки всьому цьому бізнес довелося припинити.