Розділ 3: Нові почуття, старі амбіції

Світанок пробивався крізь щільні штори, коли Саша повільно відкрила очі. Відчуття легкості, яке прийшло до неї минулого вечора, ще залишалося з нею, хоча вона знала, що новий день принесе нові виклики. Вона розуміла, що вчорашня вечеря з Лео була не просто відпочинком, а початком чогось більшого. Щось змінилося між ними, і хоч вона намагалася не заглиблюватися в ці думки, це було неминуче.

Вона встала, намагаючись зосередитися на робочих планах на день. Сьогодні був важливий день для Fintra: кілька нових зустрічей з потенційними інвесторами, підготовка до чергового виступу та стратегічне планування на найближчі місяці. Але, незважаючи на професійні виклики, думки про Лео все одно залишалися на передньому плані.

Саша поглянула на свій телефон, сподіваючись побачити повідомлення від нього, але поки що нічого не було. Вона видихнула й вирішила не чекати. Сьогодні потрібно було зосередитися на бізнесі.

Кілька годин по тому, коли вона вже сиділа в конференц-залі зі своєю командою, її телефон таки засвітився. Це було повідомлення від Лео:

“Як почуваєшся після вчорашнього? Може, зустрінемося пізніше?”

Саша мимоволі усміхнулася, але відразу ж повернулася до реальності. Вона знала, що не може дозволити собі відволікатися. Вона швидко відповіла:

“Все добре. Сьогодні дуже зайнята, поговоримо пізніше.”

Проте думки про Лео продовжували переслідувати її весь день. Вона відчувала, що на їхніх стосунках тепер лежить щось нове — більше, ніж просто ділове партнерство. Але водночас її амбіції та відповідальність за Fintra залишалися на першому місці.
 

Саша намагалася зосередитися на зустрічах, але думки постійно поверталися до вчорашнього вечора. Кожна дискусія з потенційними інвесторами здавалася механічною, навіть якщо пропозиції були перспективними. Вона розуміла, що повинна залишатися зосередженою, адже Fintra швидко набирала обертів. Та зараз, коли увага була зосереджена на її стартапі, впоратися з особистими почуттями стало складніше, ніж будь-коли.

Один з інвесторів, літній чоловік у строгому костюмі, уважно слухав її презентацію. Він задавав технічні питання, і хоча Саша впевнено відповідала, вона відчувала, як її розум постійно ковзає до Лео. Її телефон у кишені знову завібрував, але вона навіть не поглянула на нього.

Після чергової зустрічі, нарешті, настала невелика перерва. Вийшовши на свіже повітря, Саша дістала телефон і побачила ще одне повідомлення від Лео:

“Здається, ти дуже зайнята. Можливо, зустрінемося пізніше ввечері? Я маю кілька нових ідей для твоєї промови.”

Вона вагалася. Спокуса була великою — не лише через цікаві ідеї, а й через бажання знову побачити його. Але водночас вона розуміла, що їй потрібно підтримувати межі, поки Fintra не буде на тому рівні, до якого вона прагне.

Саша швидко відповіла:

“Можливо. Дай мені завершити день, а там побачимо.”

Вона відклала телефон і вирішила зосередитися на роботі. Її амбіції завжди були рушійною силою, і вона знала, що не може дозволити собі відволікатися, навіть якщо в її житті з’являлися нові почуття.

Вдень робота поглинала Сашу з головою. Вона обговорювала нові можливості для Fintra, переглядала фінансові звіти та розглядала маркетингові стратегії, які мали б допомогти залучити більше користувачів. Її команда працювала на межі своїх можливостей, але успіх був настільки близько, що ніхто не хотів зупинятися.

Проте під час короткої перерви, коли вона знову поглянула на телефон, повідомлення від Лео знову змусило її зупинитися на мить:

“Я думав про твої плани з Fintra. Мені здається, варто зробити дещо нове на наступній презентації. Як щодо зустрічі за кавою після роботи?”

Цього разу Саша не вагалася довго. День був важким, а їхні зустрічі завжди приносили щось нове та неочікуване, що допомагало їй дивитися на справи з іншого кута. Вона швидко набрала відповідь:

“О 7-й в тій самій кав’ярні.”

Лео відповів майже одразу:

“Чудово. До зустрічі!”

До кінця робочого дня залишалося ще кілька годин, і Саша спробувала зануритися в роботу з новими силами. Їй потрібно було завершити кілька важливих справ перед зустріччю з Лео, але думки постійно поверталися до їхньої розмови, яку вони мали пізніше. Вона розуміла, що Лео не тільки пропонував креативні ідеї для її бізнесу, але й, схоже, став тією людиною, з якою вона могла розділяти більше, ніж просто професійні питання.

До сьомої години Саша вже стояла біля входу до тієї самої кав’ярні, де вони зазвичай зустрічалися. Вона трохи нервувала, але не тому, що хвилювалася через зустріч, а тому, що відчувала, як їхні стосунки поступово виходять за межі ділових. Поглянувши на годинник, Саша побачила, що залишалося кілька хвилин до обумовленого часу, але Лео, на її здивування, з’явився вчасно.

Його усмішка знову була легкою та невимушеною, але цього разу в його очах було щось більше — наче він чекав на щось особливе.

— Привіт, — сказав він, сідаючи навпроти неї за столик. — Як пройшов день?

Саша відповіла, намагаючись тримати тон розмови діловим.

— Напружено, як завжди. Але ти знаєш, як це буває в стартапах.

Лео кивнув і замовив каву, перш ніж перевести розмову в інше русло.

— Я подумав про твою наступну презентацію. Ти вже маєш багато уваги до Fintra, але є ще одне, що може допомогти тобі виділитися. Що, якщо ти розкажеш історію не лише про продукт, але й про те, що стоїть за ним? Про тебе і твоє бачення світу?

Саша уважно слухала, намагаючись зрозуміти, до чого він веде.

— Ти хочеш, щоб я стала частиною бренду? — запитала вона, не приховуючи скепсису.