Розділ 2: Напруження зростає

Саша стояла біля входу до невеликої кав’ярні, її телефон вібрував у кишені. Вона перевірила годинник: Лео запізнювався на п’ять хвилин. Це не дивувало її — у світі інфлюенсерів, здавалося, час не мав такого ж значення, як у її житті. Але навіть така дрібниця додавала до її загального роздратування.

Нарешті двері відчинилися, і Лео увійшов, його усмішка була такою ж невимушеною, як і минулого вечора. Він легко пройшов до неї, зовсім не переймаючись своїм запізненням.

— Привіт, — сказав він, наче нічого не сталося. — Вибач за затримку, трохи заблукав.

Саша підняла брову, явно не вірячи його словам.

— Заблукав? Тут одна пряма дорога від твого офісу, — відповіла вона сухо.

Лео тільки засміявся.

— Добре, ти мене впіймала. Я просто думав, що було б цікаво трохи почекати, щоб ти встигла подумати, чи хочеш насправді цієї зустрічі.

Саша закотила очі, але всередині щось завібрувало. Його безтурботність, здавалося, була частиною його шарму, тим, що приваблювало так багато людей до його контенту. Але це не означало, що вона збиралася йому піддатися.

— Я тут не для того, щоб грати в ігри, Лео, — сказала вона, сідаючи за столик.

— І я теж, — відповів він, сідаючи навпроти. — Хочу обговорити, як ми можемо допомогти один одному.

Саша ледве стримала саркастичний сміх.

— Допомогти один одному? Я вже знаю, чим ти займаєшся, Лео. Тобі потрібні люди, щоб створювати контент, а ти просто використовуєш їхні ідеї для збільшення своїх лайків. Я не зацікавлена у цьому.

Лео не виглядав образеним. Замість цього він нахилився ближче, його усмішка зникла.

— Ти помиляєшся, Сашо. Я хочу використати свою платформу для справжніх ідей. Ти знаєш, наскільки важливо показати світові щось нове. Твоя робота — це щось революційне. Але якщо про це не знатимуть, яке це матиме значення?

Саша стиснула губи. Він зачепив її за болюче місце, і вона знала це. Її найбільший страх полягав у тому, що, хоч як би важко вона працювала, її робота залишиться непоміченою через нестачу публічності. Вона ненавиділа, що він так легко проникнув у її думки.

— Тобі не потрібно мене вчити, що таке важлива робота, — сказала вона, намагаючись зберігати холоднокровність. — Я просто хочу робити це на своїх умовах.

Лео кивнув.

— Розумію. І я не намагаюся змінити твої умови. Просто хочу допомогти тобі донести їх до ширшої аудиторії.

Саша сиділа мовчки, обдумуючи його слова. Вона все ще не довіряла йому, але й не могла заперечувати, що його пропозиція мала певний сенс. Світ зараз працював так: якщо про тебе не знають, ти просто не існуєш.

— Можливо, — сказала вона нарешті. — Але давай без різких кроків. Я не хочу, щоб моя компанія ставала черговим хайпом.

Лео усміхнувся, але цього разу без звичної легковажності.

— Домовилися.

Протягом наступних кількох тижнів Саша і Лео підтримували незвичний, майже діловий контакт. Їхні шляхи перетиналися на різних заходах, і Лео був незмінно поруч, готовий допомогти їй вивести Fintra на більший рівень публічності. Він не був нав’язливим, але завжди був поруч, пропонуючи свої ідеї щодо того, як краще представити її компанію і роботу.

Саша все ще залишалася настороженою. Вона не хотіла, щоб Fintra став черговою “модною штучкою”, яка зникне після декількох тижнів медіа-активності. Проте вона не могла не помітити, що інтерес до її стартапу зростав. Потенційні інвестори ставали активнішими, з’являлися нові можливості для партнерства, і все це завдяки тому, що Лео допоміг їй зайняти трохи більше місця у світлі прожекторів.

Одного вечора Саша сиділа у своєму офісі, переглядаючи електронні листи, коли її телефон знову засвітився повідомленням від Лео.

Лео: “У мене є ідея, як зробити твій наступний виступ на TechX вибуховим. Можемо зустрітися?”

Саша мимоволі посміхнулася. З кожним повідомленням він все більше проник у її роботу, і навіть більше — у її думки. Вона все ще не була впевнена, наскільки могла йому довіряти, але його ідеї, варто визнати, завжди були креативними та несподіваними.

Вона набрала відповідь:

Саша: “Гаразд. Завтра о 10-й.”

Наступного дня вони зустрілися у кав’ярні, де зазвичай обговорювали ідеї. Лео вже чекав її, виглядаючи трохи більш зосередженим, ніж зазвичай. Коли Саша сіла за столик, він відразу ж перейшов до справи.

— Твій виступ на TechX — це величезна можливість, Сашо, — почав він. — Це твоє місце, де ти можеш показати себе світу, як справжнього лідера технологічної індустрії. Але ти не повинна робити це так, як всі інші. Тобі потрібно зробити щось незабутнє.

Саша схрестила руки на грудях, скептично дивлячись на нього.

— І що ти пропонуєш?

Лео нахилився вперед.

— Ти маєш вийти на сцену не просто як СЕО Fintra, а як людина, яка формує майбутнє. Розкажи свою історію, про те, чому ти почала цей стартап, як це вплинуло на тебе особисто. Люди повинні бачити не лише твій розум, а й твою пристрасть. Це те, що змусить їх повірити у твою компанію так само, як і ти віриш у неї.

Саша задумалася. З одного боку, вона не хотіла ставати тим, хто продає себе через емоції. Її робота мала говорити за неї. Але, з іншого боку, Лео мав рацію. У сучасному світі люди очікують від лідерів більше, ніж просто професіоналізму. Вони хочуть бачити людські історії, з якими можуть співпереживати.

— Це ризиковано, — сказала вона нарешті.

Лео усміхнувся, але цього разу з серйозністю.

— Великі речі завжди пов’язані з ризиком. Але це твій момент, Сашо. І я впевнений, що ти можеш зробити це незабутнім.