Глава 11. Читання

Магістр викликав всіх раптово, посеред тижня. Гертруда раніше говорила, що зустрічі, в основному будуть тільки на вихідних. Ольга знала, що щось сталось, крокувала, цокаючи підборами вже по знайомій доріжці серед дерев. На ній була та ж маска, що в перший день, коли вона потрапила у Спільноту. Стомлена від пар та перепитій життя. Батько її, до речі, не захотів, щоб вона допомагала у магазині, відпустив, бо вважав, що вона й так забагато для сім’ї зробила. Завтра — четвер й день народження Юрка.
Білоцерківській хотілось якнайшвидше закінчити справи у спільноті, щоб на святі бути веселою й відкинути будь-які докори совісті й думки. Наразі, вона не знала, що турбує її більше — чергові пригоди з Покровським, який знову продинамив студентку з консультацією, але приготував чудову новину — тепер він буде вести у них лінгвокраїнознавство, точніше — продовжувати роботу Люблянського. Як же Ольга згадувала лайки на другій іноземній мові, що вивчала, коли дізналась про чудесні зміни у викладацькому колективі… Словами не передати.

Вона чудово здогадувалась з якою метою ректор прибрав до рук предмет й бажала всією душею, щоб це не було дійсністю, адже тоді їй він життя не дасть ще на парах. Ольга підходила до будинку, в останній раз набираючи номер Алекса, хотіла сповістити, що буде зайнята цього вечора. Нічого. Він був поза зоною ще з другої дня, в месенджерах не відповідав, а й вона й сильно не виписувала йому, лиш тривожно молилась, щоб він не був причетний до Спільноти й не виявився Магістром. На відносини вона погодилась, намагаючись розгадати його мотиви, от тільки вже у спілкуванні Алекс виявився не таким простим горіхом — весь у таємницях та загадках. Що ж… Були думки, що й Покровський може виявитись лідером Суспільства масок, от тільки підтверджень не було.

Все життя наповнилось здогадками, панікою й тривогою. Ользі було цікаво, як почувала себе Марія, коли кожен раз відправлялась на зустрічі. Чи взагалі та жива? Алекс не раз розповідав про неї, навіть показував відео танцю сестри, посвячував у життя своєї сім’ї, але сам був неприступним. Білоцерківська сама точно не розуміла свого мотиву згоди на стосунки, довіритись комусь їй буде важко, а ще тяжче — відкрити те, що застрягло тягарем на душі й ранило ту, змушувало плакати по ночах.
«Життя тривожне. Життя важке, — подумала вона, віддаючи речі слугам, їх ще так господар будинку називав, — але потрібно знайти в собі сили, щоб йти далі».
Прохолода пройшлась по тілу, варто було зняти пальто, все ж осінь повновладно царювала на вулиці й у людських душах. Ольга бачила перші заморозки, вже зима наближалась, тільки не хотілось їй снігу.
Двері відчинились, вона ввійшла у хол, тримаючи у руках сумку й пакунок, не стала затримуватись тут, щоб не знайти біду на свою голову. Ще раз поправила хустину на голові, переконалась, що все добре й ввійшла до зали, де лунала музика.
Серед просторого приміщення, куди повернулись статуї, що нагадали нещодавні пригоди були учасники Спільноти, що заворожено спостерігали за Магістром. Той сидів біля чорного фортепіано й грав. Мелодія лунала, здавалось, на весь будинок, хоч дівчина знала, що це неможливо. Плавна, чудова й складна. Він на секунду відволікся, поглянувши на неї, а потім знову повернув погляд на клавіші, змушував сироти йти по її тілу. Новий факт вміння та захоплення Магістра поставили Ольгу у глухий кут. Такої майстерної гри вона ще не бачила своїми очима, хоч й відвідувала музичну школу рік, а потім закинула навчання.
Гра припинилась. Народ зааплодував виконавцю, вона теж плеснула в долоні.
— Підійди, Белло, — почула, тільки, як у приміщенні воцарилось щось схоже на тишу.
Вона зітхнула, відчуваючи, як тканина вуалі коливається від тяжкого дихання.
— Як твоє самопочуття, Белло? — Магістр пройшовся пальцями по клавішах, потім — зазирнув їй у вічі.
Знову, думки, що він носить лінзи, вилізли з дальніх поличок пам’яті.
— Нормально, — сухо відповіла дівчина, відчуваючи на собі колючий погляд Агнії.
Гертруда, яку Ольга вже встигла помітити, бо стояла та осторонь, ніби була вигнанкою, привітно махнула рукою. Білоцерківська кивнула їй. Магістр оглянувся й хмикнув. Знову вдарив по клавішах, награючи мелодію. Вона збагнула, що це точно щось не з класики, а з сучасного репертуару митців, що пишуть музику до кіно чи серіалів, ігор. Звузила очі.
— Подобається? — запитав чоловік, наче вони залишились наодинці.
— Ну, — Оля розвела руками, ледь не зронила пакунок з книгою й сумку, — ніколи такого ще не чула та й маленький уривок там, нічого не зрозумієш.
Магістр оцінював її поглядом. Агнія ступила декілька кроків вперед.
— Можливо, ви хочете, щоб я вам заспівала? — роздався дзвінкий та улесливий голос.
Ще трохи й власниці червоної маски можна було відкривати магазин солодощів, настільки вона була карамельно-медовою. Здалось, що невідоме обличчя під личиною Магістра скривилось. У погляді його Оля вловила лють.
— Що я тобі минулого разу наказав?! — зашипів господар будинку.
Агнія опустила голову, ніби дитя, що провинилось. Гул шепоту пройшовся серед інших учасників Спільноти.
— Хтось повернеться у своє минуле товариство, — холодно мовив чоловік, — а там, що з тобою буде то не моя турбота!
«Минуле товариство, — задумалась Білоцерківська. — Тобто… Є ще Спільноти на подобі цієї?»
Чоловік з грохотом закрив клавіатурну кришку, від чого Ольга, як й інші, здригнулась й зронила предмети, що тримала.
— Геть з моїх очей, бо підеш у кімнату для покарань! — гаркнув Магістр, перевів дихання й тут же глянув на Білоцерківську, що підбирала свої речі. — Це що? — вказав він на книгу.
Олі було байдуже на свою супротивницю, що подарувала їй погляд сповнений презирства, а потім — тихих радощів, бо Агнія сама наривалась на неприємності. От тільки, скоріше за все, дівчина наразі знайшла собі свої, чим тішила ворогів.
— Книга, — нервово мовила Білоцерківська.
— Я не сліпий, Белло! — лунав дзвінкий та сердитий голос чоловіка, — дай-но сюди!
Їй прийшлось підкоритись, хоч неприємно було.
— Мені варто сповіщати, що буде, якщо я знайду тут, хоч один надпис або послання?
— Я хотіла подарувати її Гертруді, — потупила погляд вона, — це нова, я якраз почала читати таку, можливо сподобався б сюжет їй, мали що обговорити.
Він нічого не відповів, лиш зиркнув, розкриваючи обкладинку.