Глава 10. Рішення

Ольга прокинулась у своїй кімнаті, близько полудня. Вона ще пам’ятала, як Магістр їхав з нею додому, наказував щось водієві, потім контролював, як вона заходить у будинок. Ніч була глуха й тиха, тому чоловік, ймовірно, не боявся, що його побачать.
Дівчина одразу завалилась на ліжко в одежах, тепер жаліла, пішла приводити себе до ладу. Подряпини на шкірі після шипів троянд обробила маззю, що допоможе скоріше загоїти їх. Взагалі всі події в голові перемішались, ніби пустотлива кішка вилізла на стіл й зачепила скатертину коли стрибала, кусочки пазлів розсипались.
«Сходжу з розуму, — вона дивилась у дзеркало, — а що ще може бути з Магістром?»
Навіть Алекс, коли постукав у двері здивувався її замученому вигляду.
— Ти що, всю ніч вагони розвантажувала? — спитав сусід, як тільки двері відчинились.
— Не питай, — фиркнула Білоцерківська й запросила його в середину. — Кави хочеш?
— Від рук такої прекрасно змученої панянки не відмовлюсь, — він посміхнувся, закриваючи за собою двері, — ти ще не снідала?
— Прокинулась пів години тому, — Ольга зав’язала довгий шовковий халат, що полюбляла носити у дома, — кепсько все. Справ з навчання багато, буду сьогодні все надолужувати.
Світ був сірим для неї. Дівчина поморщилась, коли ввійшла на кухню. У вазі з фруктами лежали апельсини. Помаранчевий колір тут же нагадав про Армана, його ймовірну смерть від рук Магістра. Постріл. Тіло затремтіло від спогадів. Олександр положив їй руку на плече.
— Оля, — прошепотів він насторожившись, — що з тобою? Тебе хтось скривдив?

Вона прикрила очі. Білоцерківська мало кому довіряла після відносин з Олегом, котрий був для неї всім світом, ковтком свіжої води у хвилини відчаю. Навіть з Вікою не часто ділилась таємницями, про інших говорити й нема чого. Дівчина стала замкнутою, головною цінністю для неї стали батьки й брат. Хоча… Їм теж краще не знати, яка лють може ховатись за маскою доброї та привітної, спокійної Ольги. Говорити про вчорашнє сенсу не було. Вона чудово розуміла, що Магістр певним чином прослуховує її, десь у думках затесалась теорія, що поки вона гризла граніт науки перекладача, хтось побував одного дня у будинку. Результат може бути різним. Білоцерківська боялась, що за нею підглядають, хоч у ванній добряче подивилась по кутках.
«Жартівник у масці, — стрималась, вчасно прикусила язик, бо хотілось вилаятись й на Армана й на Магістра, — щоб ви в тому лісі блукали серед білого дня й виходу знайти не могли, невігласи!»
— Олю, — рука на плечі стиснулась сильніше, — Олю, ти тут?
Голос викладача був стурбованим. Тепер вона не знала, чи варто довіряти йому. Сестра його зникла у Спільноті… Можливо все це гра, щоб вийти на його власника, підставити її під дуло пістолету й близьких? Вона зазирнула йому у вічі й не побачила нічого крім щирої стурбованості, навіть не помітила, як чоловік притиснув її до себе й обійняв, мов маленьке кошеня, що довго блукало по зимовій вулиці й потребує тепла.

«Зараз-зараз, маленький пухнастику, я тобі допоможу, — майнули в думках слова, — нагодую, зігрію, захищу!»
От тільки її вже ніхто не захистить, якщо Белла схибить. В ті моменти, коли приємний аромат парфумів Алекса, лоскотав ніс, Ольга займалась самокопанням. Він гладив її по вологому волоссю й нашіптував, що все буде добре. Єдине, що радувало — з батьком і матір’ю все добре. Юрко видужує й скоро його день народження. Дівчина вже готувалась до сімейного свята, уявляючи, як буде дарувати малому подарунки й надіялась на лікарів, що відпустять його додому хоча б на один день. Хотілось забути про все. Піти у батьківський будинок, випити какао з випічкою за розмовами, займатись домашніми справами… Вимити клятий посуд, що вона не любила робити, підлогу прибрати, ба навіть у кладовій навести порядок. Єдине, що поки вселяло надію — Магістр буде турбуватись про її родину, навіть тоді, коли Олег вирішить повернутись у місто й довершити свою незакінчену справу. Вона знала, що так буде й з жахом чекала цього часу. Часу для нових ран на його обличчі.
Алекс оточував її спокоєм. Домашньою атмосферою. Навіть не заїкнувся за брудний посуд у раковині, спитав де аптечка й поліз шукати заспокійливе, накрапав його у стакан з водою й вручив їй.
— Жінко, ти що їсти зібралась, — чоловік здивовано поглянув на неї, коли відчинив холодильник, — тут скоро миша почне волати не своїми голосами, бо продуктів майже немає. Печиво й фрукти… От так харчується панянка?
Сашко виказував щире невдоволення, навіть плеснув у долоні, перед тим, як взяти до рук клаптик паперу й ручку, що лежала біля холодильника. Там Ольга любила залишати список покупок чи важливих справ.

«Товариство?» — було написано розмашистим й гострим почерком.
Ольга кивнула. Він зітхнув.
— Підемо до супермаркету разом, — він легенько вдарив пальцями по столу, від чого дівчина здригнулась, — і я закуплюсь й тебе проконтролюю. Йдемо снідати, спляча красуне!
— Нащо я повинна з тобою кудись прямувати? — обурилась Білоцерківська, насупилась, коли він взяв її за ліктя.
— Бо ти мені подобаєшся! — заволав Алекс майже на всю квартиру. — Красива дівчина, а себе до такого доводиш!
Він хитро всміхався, коли вимовляв слова, задрав голову до стелі й розвів руки у сторону.
— Ще раз кажу: подобаєшся! Може й добре, що не навчаєшся на моїх спеціальностях, а то б я залишив тебе після пар, — він підморгнув їй і цокнув язиком. — Мені через кілька років тридцятка стукне, пора жінку знайти і я знаю добру кандидатуру! Й буду боротись за тебе до останнього! Хто той козел, через якого ти всю ніч проплакала? Я ж бачу синці під очима…
З кожним його словом, хотілось стукнути викладача. Він не розуміє, на що себе підписує. Можливо навмисне заграє з Магістром, щоб побачити його у своєму житті чи потрапити у Спільноту, бо впевнений, що її квартиру прослуховують? Втім, доторкання його пальців до щоки, лагідне й ніжне, могло й говорити й справді про симпатію.
— Ще у Виші побачив привабливу дівчину, — мрійливо говорив чоловік, — але подумав, що моя студентка, а от поталанило!
Ольга оціпеніла від його напору, не вірила в реальність подій. Ще бентежила реакція Магістра: з однієї сторони він й не втрутиться, а з другої — показав у Суспільстві, що вона чимось йому цікава. Белла, як він її називав, навіть сама не уявляла чим може його захопити. Добротою, що є однією стороною маски, світлою? Красою? Розумом? Так вони навіть не говорили на високі теми. Чим?
Батько завжди приписував їй зайвий рік життя. Зараз їй двадцять, а він всім говорив, що двадцять один, ніби хотів, щоб його дочка виросла скоріше й покинула це місто. Недолік ніяк він не міг виправити. Коли їй було сімнадцять, він всім базікав, що їй вісімнадцять, хоч чудово знав дату народження. От і зараз дівчина стояла поряд з чоловіком, що був старший за неї на декілька років. Ніколи не задумувалась про відносини з кимось, хто має більше життєвого досвіду. Хоча розум підказував іноді, що потрібно спробувати. Можливо це знак долі? Можливо Олександр не буде таким покидьком, як Олег? Може, не буде від неї вимагати того, що вона не хоче? Що ж… Дівчина добряче у цей момент запуталась у тенетах роздумів, але було бажання провести цей день з кимось, а не на самоті. Тут вона згадала про Гертруду й стало цікаво, чи може ця незламна, як здавалось, панянка бути взагалі однією? Як та справляється от вже декілька років як з нервами після витівок Магістра? Запиває горе, ходить до психолога?
— Йдемо, — Алекс доторкнувся її щоки, — я тебе нагодую, буду веселити, разом підемо за продуктами й будем готуватись до пар, а ввечері підемо у кіно чи ще щось вигадаємо… Хочеш?
Ольга примружилась, намагаючись знайти підступ у його діях. Втім, чоловік посміхався.
— Спробуємо? — все не міг заспокоїтись співбесідник, що малював візерунки пальцями на її долоні.
Білоцерківська зітхнула, збираючись з думками.
— Що саме?
— Побудувати відносини, — спокійно вимовив Алекс.
«Нащо я тобі? — хотілось волати на весь будинок. — Нащо? От так зі стрибка і в яму?»
Вона взяла до рук черговий клаптик паперу й ручку.
«Якщо це через Спільноту й Магістра, то ідея пропаща», — написала вона своїм акуратним почерком.
Стрималась, що не нашкрябати лайку, що буде означати погану якість витівки. Він прочитав й мотнув головою, наче відсікав сумніви.
— Ти й справді мені подобаєшся, сусідко-студентко, — він посміхнувся. — Клин потрібно вибивати клином. Годі рюмсати через якогось негідника.
Він нахилився до неї й заглянув у очі.
— То що, Олю, скажеш?
Дівчина вагалась. З однієї сторони була нагода впихнути у життя ще щось позитивне крім родини, з другої — хотілось спробувати нових відносин й порівняти старі, з третьої — межа нормальності вже була перетнута, коли вона блукала по лабіринту й лісу, дивилась на покарання Гертруди й Людвіга, й направлений пістолет на Армана. Все можна спихнути на божевілля, що оповило Ольгу, мов мати дитину.
— Спробуємо!
«Але якщо це спроба пробратись у Спільноту через мене, то комусь будуть непереливки, я така… Я заморочусь, ще піду й Магістру пожаліюся!»
Алекса наче підмінили. Він тепер світився від щастя.