Пролог

— Це єдиний вихід, Андрію, — пробуркотів Роман, його давній друг.
Андрій дивився у вікно, не вірячи, що минуле його наздогнало. Він й не ховався, але знав, що ні йому, ні його сім’ї справи молодості не нашкодять. Про це й говорила дружина. Тепер… Все змінилось. Бізнес останні два місяці занепадав, син — захворів. Проблеми наче полювали за сім’єю Білоцерківських, як ті вершники на пекельних конях.
— Зрозумій, друже, своїми активами я наразі сам не розпоряджаюсь, — знову заговорив його відвідувач, — але наші спільні друзі допоможуть.
— Якою ціною?! — рявкнув Андрій, повертаючись до друга. — Ольга не товар, ми з її матір’ю дали клятву, що більше не повернемось до Спільноти масок.
— Їй двадцять один рік, — Роман покрутив у руках чашку з кавою, — вона чудова студентка мого університету й Магістр зацікавився її особовою справою.
Роман підійшов до друга й став напроти, показуючи знак мовчання.
— Думаєш, він не знайде Ольгу у звичному житті й не запросить? — шепотів він, Андрій міг тільки зуби зціпити від злості. — Ти знаєш-знаєш, він бачить нас наскрізь, наче ми прозорі… Хоч так скористайся шансом, отримай максимальну вигоду. А там я за нею придивлюсь, вирахую яку маску їй вручили й викажу намір одружитись, тоді й ми скріпимо давню дружбу наших родин й вона вийде з води сухою.
Андрій зітхнув й сів у крісло. Роман був давнім другом, йому довіряти можна було, але не кожен день доводилось приймати доленосні рішення.
«Вона можливо закохана у когось. Планує життя, — думав він. — Я ж хотів, щоб через рік вона виїхала звідси й ніколи не дізналась про Спільноту».
Роман підійшов до нього, очікуючи. Всі розмови про Маскове суспільство велись шепотом, адже існував ризик, що за ними слідкують. Ніхто ніколи не знав, що творилось у Магістра у голові та хто він є насправді — колишній працівник секретних служб чи надлюдина? Багато версій існувало, але жодна не мала підтвердження, а ті, хто хотів дізнатись не досягли мети.
— Це єдиний вихід, — мовив Роман, — вигідний для всіх.
— Окрім моєї доньки.
— Не бійся, я її не ображу, постараюсь якнайшвидше витягнути звідти.
— А якщо вона зникне, як колись Магда?
Якби Андрій щось мав у руках, то безумовно, ця річ була б знищена вщент. Він відчував, як по тілу пройшлась тривога, як напружились м’язи й організм приготувався до сутички.
— А якщо вона помре від голоду, бо її батько не скористався вигідною можливістю? — процідив крізь зуби Роман. — Що буде з сином, що не отримає належного лікування?
Батько Ольги взявся за голову, провів долонями по обличчю й важко зітхнув. Не бажав він підписувати доньку на небезпечні пригоди, але й чудово розумів: його зажали у кут. Можливо, проблеми з бізнесом то й не справа конкурентів, а промисел Магістра?
— Я нічого не обіцяю, — повільно промовив він, — я скажу донечці, а там… Хай вирішує сама. На вихідних вона працює в магазині, тому приходь за відповіддю завтра ввечері або у неділю.
Те, що Роман був посланцем — зрозумів одразу, адже друг ніколи не заводив розмову про Суспільство раніше, уникав всього, що пов’язане з маскарадом. А сьогодні… Сьогодні світ перевернувся.
«Зрозуміло, що хитрюга вирішив провернути аферу, щоб нарешті звільнитись, — думав Андрій, коли відвідувач попрощався з ним. — Але якою ціною?»
День наповнився смутком і тривогою. Минуле наздогнало його й наступило на горлянку, залишаючи по собі лиш невизначеність й почуття провини перед донькою.