Я бігла щодуху, забуваючи про біль та все на світі. Але вони були всюди. Протягом довгих годин ці люди переслідували мене та трималися на віддалі, створюючи ілюзію, що я все тримаю у своїх руках, але це було далеко не так. Хто б знав, що могло статися якби.... Ех, це лише мрії.
Забігла до квартири та щільно зачинила двері. Швиденько прийняла душ, щоб змити з тіла кров. Хаотично рилася в аптечці, у пошуках необхідних матеріалів. Робила все підряд, намагаючись припинити кровотечу, яка лише посилювалася.
Телефонний дзвінок. Один. Усе змінив. Тепер я мушу тікати. Погляд сковзнув по італійському відполірованому столику, де лежала самотня троянда. Чому вона? Для чого попросила, а потім принесла сюди?
Навіть не знаю, як він міг обрати єдину квітку, на яку у мене алергія. Але це так приємно, що дістала таблетки та насолоджувалася її запахом та красою.
Хто б знав, що саме це викличе його гнів. Не вислухав. А я ж лише хотіла відчути прекрасний і так давно забутий аромат.
Він не розумів, чому прийшла туди. А я просто намагалася допомогти дізнатися... Проте не знаю, чи тепер мені це вдасться.
Все одно я доведу, що він... та й всі інші також, помиляються. І хоч би там що, знайду того, хто це зробив.