Глава 4

Ого, а це доволі неприємно. Якщо телепортація у знайомі місця в нашому світі навіть не відчувається, то тут таке враження, що всі нутрощі перевернулись. 

Та-ак, і де я опинилась? 

Дихати вільно можу, мене не намагаються з’їсти, а це вже гарний знак. Тепер треба дочекатись ночі і я дізнаюсь, а раптом мені з першого разу пощастило.

Так, до речі, це ще одна особливість артефакту, яку імператор нам сказав на самому виході. Він працює тільки вночі. Дуже незручно, але маємо, що маємо.

Зважаючи на те, що сонце вже заходить, чекати мені не довго залишилось. А поки можна й подивитись, куди мене занесло. 

Ой! За цими всіма серйозними розмовами, я й забула найголовніше – тепер я справжній мандрівник і знаходжусь в іншому світі. У мене в цей момент така радість була, що я готова була стрибати до неба. 

Пораділа і спокійно пішла в сторону міста, що виднівся за лісопосадкою, в якій я знаходилась. Ну спокійно це, звісно, гучно сказано, адже я майже бігла. Так мені вже кортіло познайомитись з місцевими.

***

Коли я нарешті дійшла до міста, чесно кажучи, була збентежена. Ні, загальний антураж вражав – широкі вулиці з бруківкою повсюди, будинки у два-три поверхи з ліпниною, багато зелені та яскравих намальованих вивісок. Але… Тут було абсолютно пусто. Я не зустріла ні одної людини, навіть у будинках ніде не було ознак життя. Це дивно і лячно. Місто наче вимерло.

Я йшла далі і все більше переконувалася в тому, що тут немає ні одної живої душі. Я вже почала нервувати, адже в такому разі і мені не варто знаходитись поблизу. Та щось всередині змушувало мене продовжувати шлях. 

Через деякий час я натрапила на величезний замок. В мене схожий був намальований в улюбленій книжці з казками. В дитинстві я завжди уявляла, що стану принцесою і буду жити в такому розкішному палаці. Але у моїй уяві, звісно, тут мало бути багато сміху, музики та гарно одягнених придворних, а реальність, що була перед моїми очима – жахала.

Я вже хотіла розвернутися і піти назад до лісу, щоб спокійно дочекатись ночі, коли почула тихенький писк. Я пішла на звук і побачила маленьке звірятко, що трохи було схоже на наше кошеня. 

– Маленький, ти чому тут один, – я вже почала говорити вголос, бо не могла більше перебувати в гнітючій тиші, – йди до мене, не бійся.

Я простягла руки, але в той самий момент звірятко побігло геть, і я, дай Бог мені розуму, слідом за ним.

Таким чином я й опинилась в центрі величного двору і ледь не впала від неочікуваності, бо переді мною стояв молодий хлопець. Живий! І він був, здається, такий самий здивований, побачивши мене.

– Хто ти?! – звернувся до мене він різким тоном.

– Стелла, – я з несподіванки аж назвалась своїм ім’ям, хоча наставники рекомендували в інших світах вигадувати якийсь пвсевдонім.

– Це не відповідь, – знову гаркнув цей грубіян. – Як ти тут опинилася? Ти не можеш бути звідси, тут ніхто більше не живе, і не буде жити…

Його погляд вмить передав такий біль, що я майже фізично його відчула.

– Ей, заспокойся, давай нормально поговоримо, – я вирішила налагоджувати зв’язок, адже мені дійсно було цікаво, що тут сталось, та й до ночі треба було щось робити. – Я Стелла, мандрівниця, подорожувала і випадково натрапила на це місто. Скажи, що тут трапилось, де всі?

– Тепер я точно впевнений, що ти мені брешеш, – хлопець різко підійшов до мене і грубо схопив за плечі, – на Норді крім мене немає більше живих, а отже ніяка ти не мандрівниця. Відповідай, хто ти!?

Оце так втрапила, і що робити? 

Була не була, скажу правду, а там най як буде вже.

– Досить, відпусти мене, я справді мандрівниця, але з іншого світу. Я шукаю один важливий предмет – особливий камінь, що має велику цінність для нас, але був нахабно викрадений. Я не бажаю зла тобі чи комусь ще, просто хочу дізнатись, чи не тут грабіжник сховав його.

Тільки після цього хлопець відпустив мене і подивився так, наче не дівчина, а примара перед ним.

– Ти хочеш сказати, що можеш забрати цей злощасний камінь у нас?

– Стій, ти щось знаєш про камінь?!

– Та це він винний у всьому! Потрапивши у Норд, він вступив у конфлікт з нашою магією і спричинив такий викид сили, що ніхто не міг його витримати без шкоди життю. Тоді я зробив єдине, що могло всіх врятувати – наклав закляття глибокого сну, що допомагає стати невразливими до зовнішніх чинників. Зняти його можна буде тільки після того, як камінь буде знищений. Я справді намагався це зробити, але його неможливо знайти. Ми й дізнались про нього випадково, коли батьку прийшло видіння перед самим магічним вибухом.  А тепер з’являєшся ти і так просто говориш, що зможеш його забрати? 

– Почекай, якщо ніхто не міг витримати, то як ти зараз тут знаходишся у своєму розумі і свідомості? 

– Я маю імунітет до будь-якого виду магії. Мені просто неможливо завдати шкоди магічною силою, тож я просто не відчув нічого. Але моя вроджена невразливість не допомогла мені знайти це дурний камінь і знищити його… До речі, вибач, я не представився. Мене звуть Оларт.

– Рада знайомству, Оларте, – я посміхнулась йому. – І добре, що не допомогла. Без цього “дурного” каменю у моєму світі зникне вся магія. Я заберу його і тоді буде добре і вам, і нам.