Глава 2

Вже у вищій академії я познайомилась з двома іншими носіями дару – Ріною та Мілом, точніше Мілартом, хоча він і не любить, коли його так називають. Вони й стали моїми найкращими друзями. 

Ми всі навчались на різних напрямах відповідно до стихії, але досить часто нас збирали разом на додаткові заняття. Їх проводили старші мандрівники, які не використовували підручники, а розповідали про свій власний досвід. 

Вони й пояснили нам, що вирушати у новий світ дуже небезпечно. Можна опинитися в абсолютно різних умовах – від несприятливих погодних катаклізмів, до різних битв, у розпалі яких можна втратити своє життя за лічені хвилини. Тому дуже важливо було навчитися швидко оцінювати середовище і моментально переноситись. 

Був ще один важливий момент. Нам наголосили, щоб ми не прив’язувались до людей, яких зустрінемо під час подорожей. На це є причина – залишитись назавжди мандрівник у чужому світі не може, адже його почне вбивати сама магія переміщень. Максимальний термін відсутності – рік. Далі наслідки можуть бути дуже й дуже трагічні. 

Тут виникає логічне питання, чому не можна переміщуватися іноді додому, а потім назад повертатися, таким чином уникаючи негативного впливу. Але й на це є відповідь – двічі в один і той самий світ переміститись не можна, як би не бажав. 

Загалом, наставники зробили все можливе, щоб ми були готові до власних подорожей. І вже скоро всі теоретичні знання ми зможемо випробувати на практиці. Точніше, дуже скоро, адже саме зараз я стою на власному випускному і через декілька хвилин отримаю диплом з відзнакою, в якому свідчиться про моє успішне закінчення вищої академії магії. Завдяки йому я зможу відправитися в інший світ хоч зараз, але, на жаль, не буду цього робити.

Ми з друзями вирішили зробити це одночасно через два дні. Ну не зовсім ми вирішили, а нас в добровільно-примусовій формі попросили дочекатись розмови із самим імператором.