повний текст

У ПОШУКАХ НАТХНЕННЯ

(Новорічна фантасмагорія)

– Е7 – е5! – мовив Мефістофель і рішучо посунув свого чорного пішака уперед.

Цей хід примусив Ягве замислитися. «Мефістофель майже завжди починає свою нову партію з цього пішака, – думав Він. – І кожного разу, коли цей пішак починає гру, Я чомусь програю. Чому?» Ягве враз спохмурнів, Його світле чоло перетнула глибока зморшка – ознака не менш глибокої зосередженості, а повіки стулились, аби приховати від вправного суперника повний глибокодумності та мудрості погляд. Втім, грали не у покер, а у шахи, і погляд був ні до чого. Власне, він нічого не виказував, окрім, хіба що, вміння чи невміння грати у шахи.

Мефістофель сидів навпроти, закинувши ногу за ратицю, і підперши підборіддя долонею, сумно розмірковував. Так, він знав, що цю партію виграє – без жодного сумніву. Як, власне, і майже усі попередні. Але ж це шахи і честі від перемоги було замало, особливо коли суперник занадто слабкий. Ось як би зіграти у покер, або в «очко», або хоча одну партію… у гольф. Мефістофель раптом упіймав себе на думці, що відволікається від гри і починає фантазувати про неможливе, хоча... «Невже це дійсно настільки неможливе – зробити із цього саду англійську галявинку?»

– Май совість, друже! – вигукнув раптом Ягве, і Мефістофель умить отямився: не варто було забувати, що партнер вміє читати думки. – Невже ти гадаєш, що Я заради однієї-єдиної партії у гольф дозволю вирубати Свій райський садок, щоби зробити з нього якусь там галявинку?!

– А чому, власне, однієї-єдиної? – іронічно перепитав Мефістофель.– Апетит зазвичай приходить під час...

– Не спокушай! – урвав його Ягве і посунув уперед свого коня.

– Браво! Біс! Геніально! – почулися навкруги гучні голоси і лише зараз Мефістофель зауважив, що за їхньою партією уважно спостерігають безліч глядачів: ангели та архангели, серафими й херувими, апостоли та великомученики...

«Теж мені фани!» – з іронією подумав він, і недбало посунув уперед ферзя. Захоплені вигуки умить стихли, а чоло Ягве знову перетнула глибока зморшка – вірна ознака процесу мислення, що відбувався у ясній голові.

Думка про гольф вже давно ятрила розум Мефістофеля, але ж... Тут був Господар, і лише Він один міг вирішити – буде замість саду галявинка чи ні. Втім, до прийняття остаточного рішення можна було Господаря і підштовхнути, або ж спонукати. Але як?

Несподівано почулося чиєсь волання; усі враз застигли й ошелешено завертіли головами, лише один Ягве зберігав свій непорушний стан зосередженості – Він роздумував над наступним ходом.

Шалено розмахуючи вутлими крильми та вирячивши з переляку очі, до гурту гравців та фанів швидко плинув якийсь херувим. Розчервоніле личко малюка ладно було нагнати жаху на випадкових спостерігачів, а пір’я, яке раз у раз вилітало з його крилець і неквапом у тривкому кружлянні опускалося донизу, було розчухраним, ніби пір’я пошматованого у бійці крука. Досягши юрби, херувим злякано закружляв над шаховою дошкою.

– У нього знову криза! У нього творчий занепад! Він знову ладний повернутися до пиятики! – заволав херувим і оточуючі так і завмерли від жаху, усі – окрім Ягве та Мефістофеля.

Ягве мружив очі, наважуючись на вірний хід, у той час як Мефістофель, презирливо позирнувши на ні сіло ні впало прибулого херувима, недбало помахував своїм довгим хвостом, тримаючи його у правиці. Він вже напевно знав, яку фігуру далі посуне суперник. Ягве це теж знав. Він навіть знав, що Мефістофель знає, що він знає. А тому передумав ходити. Старий важко зітхнув і підняв д’горі обличчя, поглянув на прибулого.

– Ну, що там знову? – запитав втомлено.

– У нього знову криза! У нього творчий занепад! Він знову...

Ягве не дав скінчити: незрозуміле бурмотіння вкрай переляканого малюка, який від надмірного хвилювання повторювався, лише викликало у старого відразу.

– Коротше! – мовив Він. – І чіткіше формулюй думки.

Херувим продовжував шугати над гральною дошкою і від міцних помахів його безладно тріпочучих крилець, що збурювали у садку цілий вітер, фігури на шаховій дошці почали гойдатися. Цього Мефістофель вибачити не міг. Він раптом гучно ляснув своїм довгим хвостом, від чого з китички вилетіло кілька ворсин, і від того дужого ляскоту, що більше нагадував шльопкання замашного нагая, херувим отетерів, злякано склав докупи свої крильця і каменем впав донизу. Мефістофель успів підхопити малюка на льоту, ухопивши того за вухо. Вухо враз почервоніло, з очей херувима приснули сльози, однак біль миттєво привів його до тями – малюк заспокоївся і почав пояснювати Ягве, у чім полягає проблема.

– Наш геній знову гине! – мовив херувим, тіпаючись у руці Мефістофеля просто над шаховою дошкою. – Літератор Іваненко вже вкотре переживає творчу кризу. Писати кинув, щодня лається з дружиною, шмагає власних дітей за найменшу провину і взагалі обіцяє: якщо до нього найближчим часом не прийде муза, то почне пити.

Ягве важко зітхнув. Глядачі почали перешіптуватися, сперечаючись про те, як краще допомогти відомому генію з Корюківки, який нині загибав від того, що його облишило творче натхнення. Лише Мефістофель іронічно усміхнувся, почувши про ті страждання улюбленця декого з присутніх.

Ягве зауважив ту глузливу усмішку і раптом відхилився у своєму кріслі, задумливо поглянув на партнера.