Глава 9. Падіння чар

Дирижабль впритул наблизився до рідного королівства мандрівника. Місто Хепінесворд жило своїм життям. Коли небесний корабель приземлився на головній площі, фея вже очікувала на мандрівника. Рудий капітан вмить перетворився на прекрасного королевича Людимира.

- Ти знайшов у світі найщиріше щастя? – запитала фея, виходячи із свого палацу.

- Так, знайшов, - відповів принц.

- То покажи.

- Ось воно, - вказуючи рукою на друзів, сказав Людимир. - Найщиріше щастя – це чисте людське серце, не зіпсоване скарбами та гордістю, чутливе до людського лиха та ладне відгукнутися на будь-яку біль. Це любов до людей. Ці молоді люди змусили мене по-іншому подивитись на світ і змінитися серцем. Я став щасливим від того, що можу робити щасливими інших. Я вільний всередині.

Цього самого моменту Добродар приніс шкіряне крісло для феї та чемно запросив присісти. Із глибокою повагою юнак зробив каву та запросив її на виставу. Воляна заграла на скрипці, і чарівна мелодія полилась точнісінько з неба. Радолюб розпочав свій виступ із квітами, голубами та іншими магічними речами, які зникали та з’являлись у несподіваних місцях.

В королівстві запанувала атмосфера радості та щастя. Фея занурилась в роздуми і відчула потік щирої любові до свого серця. Чари пали самі собою.

- Так, тепер я бачу, що ти знайшов щастя. Ти змінився і можеш стати наступним королем. Я більше не турбуюсь про долю мешканців Хепінесворда. Ти засвоїв уроки життя і будеш гідним спадкоємцем та послідовником свого мудрого батька. Але є ще багато живих істот, яких тобі належить зрозуміти, та це згодом. Бо зараз у нас свято!

Батько-король оголосив про повернення сина та початок церемонії благословіння королевича. Друзі залишились разом із майбутнім королем в його свиті. Найщасливіше щастя опанувало серця мешканців королівства.