Глава 2. І в роскоші немає щастя

Величне світло піднімалося від землі до неба, і його сяйво можна було спостерігати за сотні кілометрів. Це було місто Голдрон. Слава цього міста простяглась по всій окрузі, і саме до нього направив свій аеростат капітан. Вулиці Голдрона були вимощені чистим прозорим золотом. Замість цегли городяни використовували самісіньке золото для будівництва житла та будинків. Розкіш та багатство були незліченими. Дорогоцінне каміння використовувалось не тільки як прикраси для намиста або обручки, а також для загальної краси. Ними прикрашались ліхтарі, двері, чоловічий та жіночий одяг тощо. Кожен городянин мав вдосталь золота та дорогоцінного каміння на своєму подвір’ї. Його не потрібно було добувати або платити кошти, його просто було вдосталь кругом.

Капітан-мандрівник поспішав до Голдрону, сподіваючись відшукати найщиріше щастя у цьому місті, де люди, на його думку, повинні були бути щасливими.

Корабель мандрівника кинув якір на міській дзвіниці. Лев, приклавши лапу до очей, вдивлявся в натовп. Щасливі та безпечні городяни мандрували містом із радісними посмішками та пишались своїм золотим Голдроном. Вони зупинялись біля домівок та з величністю хизувались розкішшю подвір’я один одного. Працювати не було потреби, тому вони вештались містом та раділи своїй долі. Здавалось, що найщасливішого місця немає у світі. Зачаклований мандрівник спустився з аеростату по довгій мотузяній драбині, яка торкнулась золотої бруківки. Як тільки лапи торкнулись землі, лев прийняв вигляд молодого чоловіка, перетворившись на звичайного городянина, та пішов містом.

Спочатку мешканці Голдрона не звернули ніякої уваги на появу у місті молодого незнайомця. Але згодом привітні посмішки змінились на підозрілі погляди, а з часом і на відверту недовіру. Мандрівника відрізняло простецьке вбрання без яскравих прикрас, відсутність дорогоцінного каміння в кишенях, прості ґудзики на камзолі та відсутність лоску у поведінці.

Чутка про чужака швидко поширилась містом. Не промовивши жодного слова, капітан відчув до себе ненависть городян.

- Подивіться на цього лихоїмця, як він наважився зайти у наше золоте місто у цьому простецькому дранті, - промовила одна жіночка.

- Самий його вигляд – це зневага до кожного з нас та до Голдрона, - вторила їй інша.

- Хто дозволив цій бідноті торкатися нашої золотої бруківки своїми брудними ногами? - із люттю вигукнула третя вже немолода жінка. 

- Він прийшов нас грабувати! – загомоніли чоловічі голоси у натовпу.

Мандрівник йшов і з сумом вдивлявся в очі людей. Любов до багатства затьмарила розум і зневажила цінність простої людини в очах мешканців Голдрона. За, начебто, щирими посмішками ховалась заздрість та злоба. Розкіш та незлічені скарби змінили їх серця на тверді камінці. Любов до золота зробила їх пихатими, а страх втратити свої скарби - егоїстичними та злобними. Вони ладні були позбавити життя мандрівника, щоб захистити своє життя в Голдроні.

Смуток знову заповнив очі капітана. «І в розкоші немає щастя», - подумав він про себе. Чужинець перетворився на рудого дебелого лева і переляканий натовп кинувся тікати смутку, яких охоплював їх. Зачаклований мандрівник повернувся до свого небесного човна та полетів геть.