Глава 1. Зачаровані мандри

Величезний білий дирижабль зупинився на даху будинку. Пухнасті хмаринки обіймали аеростат та закутували його, наче простирадло. На капітанському містку з’явився капітан. Дебелий рудий лев із золотою короною пильно поглядав у далечінь.

Існувала старовинна легенда про зачарованого мандрівника, на якого фея наклала закляття, і він мусив шукати у всіх куточках світу найщиріше щастя, аж поки не знайде. Переказували, що на місця, де він з’являвся на своєму дирижаблі, після його зникнення, находив небувалий сум та скорбота, які були в його серці. Через те люди боялися рудого капітана. Приземляючись, з висоти пташиного польоту лев уважно вдивлявся в людські серця та думки мешканців. Жодна людська думка не могла вислизнути з-під пильного погляду зачарованого мандрівника.

От і цього разу, як тільки судно пришвартувалось на шпилі міської вежі, налякані мешканці здійняли ґвалт. Розлючена юрба почала кидатися камінням у дирижабль, намагаючись як найскоріше прогнати лева із міста. Сумні очі мандрівника, прикуті вдалину, з надією намагались відшукати щастя в цьому містечку. Але тільки глибоке розчарування було його нагородою. Людська злоба, недовіра та страх панували по всьому світу, а заповітне найщиріше щастя так і не знаходилось серед людей.

Із сумом в очах і глибокою скорботою лев повернувся до штурвалу і полетів геть. Здійнявся сильний вітер, від якого зірвало дахи на будинках та вибило шибки у шинку. На небосхилі залишився тільки слід від зникаючого небесного човна.