Заселення

Політ був справді виснажливим, але незважаючи на це я у захваті з Риму. 

На виході з аеропорту, нас чекав водій, який повинен був відвезти нас до готелю. Я не хочу повторюватись, але я просто у захваті. Це місто, воно ніби наповнює мене. ніби доповнює те,чого не вистачало усі ці роки.

Готель просто неймовірний, йдучи по коридору у розтянутих шортах, я почувалася ніяково. 

Та ось я відчуваю, що ніби хтось збиває мене з ніг і я опиняюсь на підлозі. Повертаючи голову на ліво, я знову бачу його: брюнета з темними очима.

-" Знову Ви?!" - грубим тоном запитала я .

 очікуючи побачити на його обличчі злість, я побачила усмішку: кумедну та розгублену усмішку.

-" Перепрошую, мадам, мені тут медом біля вас намазано" - і знову посміхнувся

я закатала очі

-" Дмитро" - протягуючи руку , сказав він.

Але я не знайомлюсь з чоловіками, тому натомість, я встала і пішла геть.

На диво, чоловік не злився та навіть допоміг: підняв мою валізу та речі, що повипадали з неї.

Невже не всі люди здатні на постійну агресію. Я не розумію в чому справа, чому він не проявив жодної агресії. Як це можливо.

Та мої думки перервав дзвінок.

-" Привіт, кохана"- сказав Рустем

-" Привіт" - відповіла я

-" Як політ?" - запитав Рустем, по-доброму, люблячому.

Я розпочала розповідати ситуацію у літаку та не встигла я навіть договорити...

-" Ліє, тебе немає один день! А ти вже встигла позагравати до хахалів? Я і не сумнівався! Зараз би так і вметелив тебе!"

Знаючи Рустема, я вирішила не сперечатись з ним, адже він міг зірвати нам усі наші ділові зустрічі та презентації, а саме головне мою мрію: намалювати картину тут.

-" Вибач, Рустем, я не права."- сказала я

"Правильно,- по-хитрому сказав Рустем,-Добраніч, Лія".

Поклавши слухавку, я думала про те, які всю люди різні та що вливає на характер та сприйняття світу. Що змусило Рустема стати таким агресивним. Можливо, проблема в мені? Можливо, я не гідно виконую свою обов'язки як жінки?