Поїздка

11.40. О чорт, я проспала. Швиденько зібравшись, я вискочила з під'їзду, як все- таки добре, що валізу я зібрала перед сном. Дібравшись до місця призначення, поглядом я помічаю Аліну, яка посміхається здалеку та махає рукою.

Як я вдячна світу за таку чудову колегу та подругу.  

Сівши у літак, я весь час думала про стосунки між мною та Рустемом. У мене є враження ніби це просто моя помилка молодості, ніби це не та людина, біля якої я повинна бути. Я перестала розквітати поруч з ним, перестала бути його та старатись для нього.Єдине, що нас пов'язувало тепер - це лише спогади прожиті разом. Він чудовий співрозмовник, чоловік та коханець. Був.

Мої думки перебиває стюардеса.

-Пані, Ви би хотіли келих шампанського?

Я тільки хотіла сказати "так", як чоловік, що сідів паралельно до мене, зачепивши рукою келих, скидає його на мене.

- "О,ні!"

- "Я перепрошую, пані!"- звертається стюардеса.

-"Пані, дозвольте вам допомогти" - звертається до мене темноокий брюнет.

Не втримуючи злості, я відповідаю: " Дякую, шановний, але ви уже допомогли!" .

Брюнет нічого не каже, а тільки мовчки розпочав збирати уламки скла з моїх ніг та спідниці.

Я піднявши свої розгублені очі, бачу його погляд : впевненний та такий чарівний.

- "Дякую" - відповіла я

Чоловік розвернувся та пішов сів на своє місце.

А я, я сиділа і думала, щоб зробив би на місці цього чоловіка мій Рустем. І я впевнена, що точно би не промовчав.

Ось ми прибули до Риму. Місто архітектури. Моє тіло, мозок, розум все лливе від такого напливу краси.

Я обожнюю саму себе та свою діяльність.