Розділ 6

Час летить невпинно

****

Знову темрява... скільки часу я вже її спостерігаю? Не знаю…, я втратила плин часу, адже нічого довкола не турбує мене. Я часто скаржилася що мені не дають відпочити..., але стан ніби ти в труні де тільки тиша, темрява і нерухомість, мене теж не влаштовують. Як мені вибратися з цієї порожнечі...? А чи треба взагалі з неї вибиратися…, посплю напевно…, ще трохи, я втомилася від усього цього.

****

– Томе, чому ти цьому не зарадив?! Нащо я взагалі тебе на це завдання відправив!

– Вибачте мене, Голове. Це сталося несподівано, – каявся він. – І в тих обставинах лишалось тільки чекати, поки створіння само її не відпустить, – слова пролунали з неабияким докором самому собі, але Августій ​​все одно був у нестямі від люті, і причин було достатньо.

Він беріг Анку як зіницю ока, хоча це важко йому вдавалося, тому що не хотів повторити трагедію трирічної давності, коли загинула її старша сестра при виконанні завдання. Августій ​​досі звинувачував себе через те, що дозволив Ліні взятися за цю справу, бо відчував, що не треба було. Але запальна дівчина тоді переконала його і пообіцяла, що повернеться згодом. Але цього так і не сталося.

Вони з сестрою чимось схожі, але в той же час абсолютно різні. Старша була обережніша у справах і виконувала лише те, в чому була впевнена. За молодшу постійно доводиться турбуватися, адже вона дуже запальна і часто ризикує собою. Цим вона цілком пішла у свого діда і після смерті сестри все погіршилося. Вона не стала обережнішою, а навпаки лише сильніше підставляється, і досі, все поки якимось дивом закінчувалося добре. От і зараз Августій ​​сподівався на її вдачу, вже майже цілий місяць, відколи її перемістили сюди на лікування.

– Ех…, Анко, а я теж міг ось так лежати в лікарні, або навіть гірше, якби не ти, – Том періодично з нею розмовляв, хоч і не взаємно.

– Ти, начебто, мені щось подібне розповідав, але я вже надто тоді замотався з цим порталом, переносячи вас сюди. Нагадай, ці істоти справді були настільки сильними?

– Ви навіть уявити собі не можете, – і Том знову розповів йому, як за один удар мало на той світ не вирушив і все інше теж, тільки вже в спокійнішій формі, ніж це було вперше, коли через шок він добре хоч необхідний порядок дій при наданні допомоги не забув.

– Так-так, – задумався Голова. – Отже, ельфійські обладунки роздерти, це вам не жарти, не кажучи вже про інше. Анка тобі життя врятувала, а ти дурний не зміг виконати те єдине, через що тебе взагалі відправляв на це завдання, – вкотре лаяв він його.

– Не знаю, що ви йому там доручили, шановний Августію, але без зусиль цього хлопця ви б сюди, швидше за все, перенесли вже мертве розтерзане тіло, – втрутився Незан, що стояв неподалік. – Такий рівень практичної підготовки в медицині зараз мало в кого навіть серед медиків Альянсу можна зустріти. Всі надто покладаються на магію зцілення і коли на неї не залишається сил – просто не розуміють, що треба робити. Якщо у хлопця колись не складуться справи з Альянсом, я із задоволенням влаштую його в цій лікарні.

– Гаразд! Я зрозумів тебе, Незане, – зітхнув Августій. – Не гарячкуй. Просто вона для мене надто дорога. І дякую тобі, Томасе. Думаю, деяким чарівникам і справді знайдеться чому в тебе повчитися, –  здавалося, Том навіть трохи почервонів від такого. – І мені справді вже час повертатися, я й так тут надто затримався. Без мене в Альянсі завжди щось вибухає, нічого не можуть зробити самостійно. Та й інші справи не чекають.

Через те, що трапилося з підопічною Августія, йому довелося перервати ритуал зміцнення бар'єру, і це спричинило якісь негативні наслідки, які йому тепер потрібно виправляти.

Посилення бар'єру не відбулося, треба буде їхати до короля щоб пояснити чому так сталось, і готувати людей щоб збільшити кількість магів у прикордонних містах.

– «Щось я дуже старий для всього цього», – подумав він і сумно зітхнув. – Якщо щось у її стані зміниться, ти негайно повинен повідомити мене, – нагадав він лікареві.

– Добре, обов'язково повідомлю, – кивнув у відповідь Незан.

І Августій ​​зник, так само швидко, як і з'явився. Він лише у дуже термінових справах застосовував магію переміщення. Йому більше подобалися поїздки в екіпажі, коли в дорозі можна відпочити та насолодитися краєвидами. А тут частка секунди – і ти вже там, де тобі треба бути, але що правда тільки там, де вже встиг побувати до цього. Плюс магія переміщення сильно вимотує.

Анка лежала на лікарняному ліжку вже місяць і біля неї завжди була її лисичка Фумі. Кімнату, на прохання Тома і Голови Альянсу, їй виділили окрему від інших хворих. В ній було багато вікон і тому дуже світло. А оскільки на вулиці було ще тепло, вікна відчиняли щодня для провітрювання. Ще завдяки Тому у кімнаті завжди стояли свіжі квіти. Мабуть, так він хотів загладити свою провину перед Аннікою.

– Ех, Анко, коли ж ти прокинешся? Чи тобі там краще, ніж тут? – не переставав він іноді питати.

****

Знову темно та тихо, але цього разу чимось дуже приємно пахне. Як мені подобається цей запах. Квіти. Так, то були саме вони. Відразу згадалося дитинство та сестра... моя старша сестра. Вона водила мене в дуже гарні місця, де були квіти, просто чарівні квіти, які зачаровували мене своєю красою. Хоча, чи можуть квіти бути не красивими? Навряд чи.