Розділ 24

Усвідомлення

Влаштувавши собі маленьке свято, ми навіть не помітили як настав ранок. Всю ніч ми присвятили розповідям про те, що сталося після крижаної печери запиваючи все це ігристим вином і куштуючи смаколики, які вдалося знайти в цей час. Тома і Ліфумію особливо потішила історія, коли я переплутала балкони, та з'явилася до Ніка вся мокра та з рибкою у кишені. І це ще добре що ми не розповіли їм що я Ніка приревнувала до чоловіка, котрий перетворювався на жінку, але ж підчеркну, що у дуже ефектну жінку.

Завдяки тому, що Лінда врятувала мого партнера, Фума з нею навіть потоваришувала незважаючи на всі прожиті роки в ненависті. Поки вони були в неї, моя подруга допомогала відьмі  по хозяйству і намагалась тренувати свої втрачені здібності.

Заснула наша весела компанія тільки коли в повітрі вже почав витати аромат свіжоспеченого хліба, адже для пекарів вихідних не буває, їм потрібно кожен ранок пекти свої смаколики щоб ощасливити покупців свіжо-спеченим хлібом. В нашій кімнаті кожен де сидів там і заснув, Том і моя подруга поряд один з одним, це навіть не дивно, адже вони весь час разом. А ось я коли прокинулась, то помітила, що примостилася на ногах у Ніка, який все ще мирно сопів притулившись до ліжка, бо ми відзначали свято сидячи на підлозі.

Мені навіть не хотілося вставати, бо так затишно було.

Сонце вже давно висвітлювало снігові замети, які намели за ніч. Цього разу я обережно встала, щоб нікого не розбудити і підійшовши до вікна, побачила, що людей на вулицях майже немає. Мабуть, влаштували собі вихідний і відсипаються як і ми. Подивившись на сонне царство в моїй кімнаті, я вирішила зробити їм приємне і принести сніданок, бо спати чомусь мені зовсім не хотілось.

Коли я знайшла господиню готелю, вона все ще була дуже заспаною, тому послала мене на кухню готувати самій, бо була не в змозі. Вона бурхливо відсвяткувала попередньої вночі і тому максимум на що була здатна так це вказати мені напрямок. Моїх здібностей вистачило тільки на те, щоб приготувати прості коржики і загорнути в них бекон зі смаженими яйцями та сиром і звичайно ж який ранок без кави. На більше не було ні часу ні моїх кулінарних здібностей, якраз саме їх більшою мірою не вистачало, адже я майже ніколи сама собі не готувала. Декілька разів тільки допомагала з цим батькам у сімейній таверні та й у походах коли дичину спіймаю, але ж це відрізняється від повноцінної готовки. 

Коли я повернулася, друзі вже прокинулися, і були дуже здивовані і раді моєму сюрпризу. Вночі, ми обговорювали як повертатимемось до Альянсу, тому зараз не поспішали. Ми остаточно вирішили здійснювати свої подорожі так само як і прибули сюди, а це означало, що вдень ми відпочиваємо, а вночі відлітаємо. Так буде швидше і комфортніше ніж на конях.

Після сніданку кожен займався своєю справою, Нік читав, я перебирала речі, дивилася що мені в сумку Нілла накидала і врешті-решт знайшла багато корисного. Одне з якого були окуляри для польотів та рукавички. Мені пощастило, тепер від вітру очі не сльозитимуться і руки не замерзнуть. Виходить, вона раніше за нас визначила яким шляхом ми будемо подорожувати і збираючи речі все передбачила, навіть те що я летітиму не власними силами. 

Вдень Нік з Томом домовились кудись піти, при цьому виглядали дуже змовницьки. А от коли повернулись, то просто сяяли від щастя, я не розуміла що відбувається доти, поки Нік не віддав мені моє просторове кільце, яке відібрали розбійники яких я прогавила. Все ж таки хлопці за мене помстились, тому і виглядали таким задоволеними. На мої питання, що конкретно вони зробили з тими злодіями, ніхто з них не відповів, але я була дуже щаслива. Навіть не тому що повернулось кільце з грошима на дорогу, а більше тому, що вперше в житті за мене хтось помстився. Це було дуже приємне відчуття.  

Коли стемніло, ми відійшли на безпечну відстань від міста і здійнялись в небо назустріч холодному зимовому вітру, на вулиці йшов сніг, але коли ми піднялися над хмарами, він припинив на нас сипати, тепер ми були вище снігопаду, і споглядали як яскраві місяці освітлюють м'які білі хмари своїм світлом, під яскраве мерехтіння зірок цієї морозної ночі.

Пролітаючи над знайомим гребнем Тінкетським гір, я розгледіла і палац, і озеро з русалками, але мої друзі, на жаль, нічого цього не бачили, бо це бачити можуть тільки дракони. Для решти там були лише гори. І тільки Нік в образі дракона був живим доказом для наших друзів, що ми там були.

Зрештою ми минули височини і орієнтир був зрозумілий – це Альянс. Хто ж знав, що ми опинимось по інший бік гір, коли виберемося через бар'єр. Летіли ми дуже швидко, і так вийшло, що за одну ніч, подолали пристойну, але все ж таки ще не достатню відстань. Під ранок ми приземлилися біля якогось села і вирішили, що тут і відпочинемо.

Мені спати не хотілося, бо вдалося подрімати під час польоту, а от Нік ледве на ногах тримався,  втомився бідолаха. Тут готелів не було і знайшли ми лише невеликий гостьовий будинок. Нам пощастило, у них була вільна кімната, і ми всі її зайняли. Хлопці залишилися відпочивати, а ми з подругою побрели дослідити місцевість.

Погода була сонячна, навколо лежав сніг і іскрився на сонці, а ми просто гуляли вулицями і розмовляли.

– Ех, як же добре, – зізналася я

– І не кажи, – погодилася вона.

– Як же приємно отак поблукати вулицями зі своєю подругою.

– Згодна з тобою, від чоловіків часом треба відпочити! Та й взагалі я довгий час лисицею була без можливості стати назад людиною і насолоджуватися такими речами, – нагадала Фумка. – І чесно кажучи, я все ще борюся з бажанням стати на карачки, – зізналася вона.